Понедельник, 23.10.2017, 10:54
журнал "Склянка Часу*Zeitglas"
Приветствую Вас Гость | RSS
Меню сайта
Категории каталога
Мои статьи [38]
Наш опрос
Оцените мой сайт
Всего ответов: 50
Главная » Статьи » Мои статьи

Крок до всесвіту
Людмила Тараненко                                                                  
 КРОК ДО ВСЕСВІТУ

або роздум про книгу В.Єрьоменка «Восхождение в Бездну»

 

Пиши як живеш і живи як пишеш – і лише тоді тобі будуть вірити, і все написане тобою знайде свого читача.

«Восхождение в Бездну» – це роман-притча, роман філософських роздумів, пошуку вічних істин, які кожен для себе відшукує сам. Прочитавши його, я згадала давній випадок з моєї поїздки до Австралії. Прилетівши в Аделаїду, була дуже здивована, що буквально через пару годин маю виступати перед українцями в Народному домі, потім зрозуміла, що нічого випадкового не було – людина після довгої подорожі більш відкрита, а може, як стверджують спеціалісти, і більш правдива. Після виступу поцікавилися, чи я згодна відповісти в дуже швидкому темпі на запитання, – це, коли  в перші кілька секунд не почувши відповіді, переходять до іншого. Серед  запитань були і ті, які зосталися в моїй пам’яті по сьогодні.

– Чи ви вірите в Бога?

– Так.

– Чи ходите до сповіді?

– Ні.

– Чому?

– Ви переконані, що у розмові з Богом я потребую посередника?

Зал занімів і я зауважила,  що всі погляди, у тому числі і православного священника,  звернені до однієї людини – ксьондза. Той сидів біля вікна у чорній сутані з білим комірцем, повільно перебираючи чотки. Пауза затяглася. І тут він, відклавши чотки, нечутно приклав кілька разів долоню до долоні. Зал відразу ж накрили оплески.

Чому мені згадалася саме ця історія, адже, на перший погляд нічого спільного між нею і щойно прочитаною книгою немає?

Та ні, спільне було. І я зрозуміла, звідки виникло це  відчуття, – авторові вдалося майже немислиме і неможливе, і дотриматися того протягом усієї тканини твору, – він говорить з читачем без посередника. Адже, читаючи якнайкращі книги, ми ніколи не забуваємо, що це історія, записана на сторінках, і весь час між читачем і героями  незримо присутня ні на мить не щезаюча фігура автора. Володимир Єрьоменко зумів прибрати цю стіну, завісу чи хоча б тінь від завіси, його головний герой Валерій Татарин спілкується з читачем напряму як реальна жива людина, з усіма її болями і радощами. Без посередника! Звичайно, розумієш, що це – ілюзія, і що за романом, за Валерієм Татариним є безперечно автор, але, читаючи, сперечаєшся з головним героєм як із живим, і вболіваєш за нього як за живу, і – що найдорожче, – близьку і рідну людину.

Історія зростання, мужніння звичайного простого юнака, весь його шлях, з усіма падіннями і злетами до дорослого, впевненого в собі мужчини, здатного на вчинок – ось, якщо дуже коротко, канва роману. Але це непересічна особистість, це той, хто, як кажуть  англійці, зробив сам себе. Самодостатній і в той же час ранимий, головний герой підкупає перш за все своєю безпосередньою щирістю – у стосунках з людьми і в безжальному,  безкомпромісному аналізі цих стосунків. Навіть можна сказати – препарації. І ця відстороненість, за якою як сивий туман – біль, якимось дивовижним чином робить і читача співучасником не лише подій, а й переживань і роздумів.

Людина совісна і чиста помислами, уперто і наполегливо, головний герой іде до своєї мети, будучи активною діючою особою епохи,  в якій  випало жити (і творити), неодноразово змушений захищатися і боронити себе, а головним чином – власну душу. І об’єктивне і чесне відтворення  того часу, пронизане  непідробною, нелакованою сповідальністю, і одночасне заглиблення  у різні пласти зовнішнього і внутрішнього світу Валерія Татарина – вимагало неабиякої мужності автора твору.

Наелектризована політичними дисонансами доба руйнувала не лише ідеали, а й життя. Через природньо плутані і суперечні вчинки головного героя, через постійне внутрішнє протистояння власному психологічному корегуванню (чи завдяки йому) – одна за одною долаючи сходинки зросту, без гіркоти, без нарікання вистояти і не стати на коліна ні перед ким – ні перед Часом, ні перед Богом, ні перед людьми; вистояти – і відстояти себе і своє право на самовираження, право бути Людиною.

Авторові вдалося досягти повної аналогії між образом і словом. Підкупаюча сповідальність виокреслює вертикалі і горизонталі, скошує їх косою кривизни і викликає із найпотаємніших глибин підсвідомості прихований, притлумлений біль – та що ж це коїться із нами? Скільки б не минало віків, а найбільш утаємниченим лишається незбагненний світ людських взаємин. І коли людина пробуджується насправді, коли починає відчувати своє я, – вона неодмінно проходить через катарсис болю – невичерпного і безконечного, від якого лікує лише мрія, стрімкий політ фантазії; зрештою кожному із нас потрібна казка і втілення тієї казки у дійсність. Безоглядно і вперто головний герой творить свій світ – у якому, перехворівши всіма крайнощами пошуку ідеалу у Жінці, пошуку Таїни, виходячи іноді і за межі моральних устоїв, пройшовши колами пекла (чи підіймаючись витками спіралі із нього)  тим паче він не падає до тієї прірви, після якої Ніщо. Творенням (чи сотворенням) власного світу – матеріального і духовного, він підноситься до божественної іскри у своїй душі, до божественної висоти вічної бездни Всесвіту.

Зрештою, внутрішній світ людини врівноважує її долю. Ще Жан-Жак Руссо зазначив, що природа дає для всіх однаково, але врожай ми збираємо різний. Можна чогось досягти, лише набувши почуття сили та самопевності. Це ще в дитинстві інтуїтивно відчував хлопчик з окраїни, який перш за все став займатися боксом, аби можна було відстояти себе і в неприглядних розборках підліткових зграй робітничого міста. Почуття сили приходило до  нього разом із почуттям певності, навіть із молодечою зухвалістю в екстремальних ситуаціях, лише в яких і проявляється характер майбутнього мужчини, і кожен день приносив нові запитання і ставив нові дилеми. І хоча тимчасовим зняттям деяких моральних заборон головний герой аж ніяк не ставав ближчим до очікуваної внутрішньої свободи, та в еволюції власного творення, можливо, саме це зіграло певну знакову роль і визначило орієнтири.

Людина відбувається тоді, коли чинить вибір. І їй ніколи не знати, куди він зрештою приведе, як не знати що – порятунок чи погибель очікують на овиді. Епохальний злам, змінення стереотипів мислення, руйнація країни, спокуса певної можливості отримати все і зразу, лише ледь-ледь чимось поступившись; постійне, неясним фоном побоювання – з підставою і безпідставне – що принесе День з його ворожнечею до людини, – усе могло б закінчитися, та, на перший погляд і закінчилося для головного героя трагічно. Але – він не зазнав поразки, навіть вийшовши за межі, не переступив вічних людських кордонів моральності.

Реальність епохи в ірраціональному сплаві з містикою часу. Виникає враження, що іще на порозі юності Валерій Татарин, прагнучи упередити й унеможливити незалежні від нього руйнівні для душі обставини, з притаманною йому певною гостротою «історичного» зору – повністю занурюється в життя.

Сюжетна динаміка «зіштовхує» різні типажі особистості, а відтак і світогляди, стереотипи поведінки й мислення.

Здавалося б, такий спокійний час проживає головний герой, і його доля типова для тисяч ровесників, багатьом з яких, проте, так і не вдалося подолати навіть частку з тих випробувань, які очікували на життєвому шляху як Валерія Татарина, так і їх.

Часопростір роману пронизаний рухом і кольорами, які у своїй взаємодії, у рухливій побудові калейдоскопічних типів освітлень, одночасних з найнесподіваніших точок зору автора – міцно тримають увагу читача. Книга переповнена кольорами і запахами, переповнена життям – її енергетика б’є через край, через «молодість – це карта, на якій нанесені координати острова скарбів» – до пізнання Таїни світу; захоплює, затягує у своє коло і ти мимоволі стаєш співучасником і подій, і роздумів, і безоглядно приймаєш головного героя у свої друзі, тому і вболіваєш за нього, і співпереживаєш разом із ним.

Через реальність сприйняття відомих символів – приміром, того ж таки моря, відчуття якого постійно незримо присутнє,  – до глибини їхнього розуміння, коли приходить вибуховий у своїй стагнації спокій і колишні тривоги і сподівання раптом видаються дитячими забавками; і тут на  першому плані насамперед звукова форма слова, метафізичні прояви перебігу, перетікання часу, найрізноманітніші просторові зрушення. Відчутно присутній ритм, архітектоніка складної будови твору. Відтінки слова, прозорість і чистота барв у змалюванні найінтимніших почуттів, вражаюча емоційність, неординарний і незвичний для сучасного читача стиль філософських роздумів – беруть у полон уже з перших сторінок і не відпускають до останніх. Експресивна декоративність картин не заважає проникненню у сокровенне, спонтанні символи-знаки, що виникають у різних ситуаціях, акцентують увагу на подіях, зупиняють час. Та і все, що відбувається з головним героєм – у контексті часу, який у романі сам по собі заслуговує на роль головного героя.

Об’єктивне відображення дійсності, пропущене крізь світосприйняття Валерія Татарина, через його особистісний дар відчувати і життя і події в нестримному потоці часу і простору, через його акцентування, емоційність бачення, набуває уже не лише життєвої, а й літературної правди. На жаль, ми не вибираємо Час, у який приходимо на Землю. Але ми здатні вибрати Дорогу. І навіть якщо обставини змушують завертати на не нами обрані дороги, то і на них раптово, несподівано і неочікувано спалахує витворений ними ж імпульс, що відкриває якісь інші двері, інше розуміння світу і власної душі в ньому і, зрештою, вихід на вищу, горну сферу Духа, з якої уже неможливе ніяке падіння, бо кожен крок до прірви обертається кроком до космічного простору Всесвіту.

У перемозі над собою людина ніколи не залишається переможеною. Вона – переможець.

Часова дистанція і розхитаність маятника Добра. Амплітуда його все більша і все важче розрізнити в проголошуваному добрі його істинні зерна. Задекларовані і державно закріплені свобода та незалежність обертаються свободою для мафій, для зрощення кримінального і провладного капіталів. Енергія, стійкість, відвага людини-переможця (особистість головного героя цілісна – він уже відбувся) не знаходять належного виходу у цьому світі – вони виявилися непотрібними і незатребуваними. І останнє випробування – не обміліти в унісон з навколишнім викривленим світом, не дати душі збитися на мілину в унісон з іншими. То ж Валерій Татарин цілком свідомо і логічно обирає крок у прірву, який і обертається кроком до Космосу, увічнюючи, коронуючи ним момент досягнення істини. І високий трагізм останнього кроку – це, у підсумку, і в загальнофілософському, і в соціальному планах є вияв того оптимізму, багатовимірність якого навряд чи можна осягнути після першого, хай і вдумливого, прочитання книги. І в цьому ще один її феномен – вона знов і знов повертає до своїх сторінок, знов і знов повертає читача внутрішнім зором до самого себе.

Ті, що прийдуть опісля, – будуть усе відкривати заново і, попри величезні здобутки філософської думки і світової літератури, все ж варто задуматися: розумні істини не люблять виголошування – вони кращі, коли мовчать. Та особливо важливо для молодих – коли це «мовчання істин» настільки красномовне, що його сприймаєш апріорі. Тому цю книгу я б назвала чоловічим романом у найкращому розумінні цього слова. Адже є цілий пласт сучасної літератури – так званий жіночий роман. Над книгами цієї серії успішно проливає сльози вже не одне покоління підростаючого жіноцтва (принагідно зазначу, що, напевно, шкоди від них таки більше, аніж користі, – більшість дівчат, що виросли на цьому чтиві, як правило, проходять мимо живих хлопців із крові і плоті, так і не розпізнавши в жодному з них «принца на білому мерседесі», а отже, можливо, не розпізнавши і власної долі.

Роман Володимира Єрьоменка – це не просто антипод указаного, це той роман, який, можна сказати, не лише цікавий, а і вкрай необхідний для юнацтва саме в тому віці, коли не визнають авторитетів і в той же час марне шукають відповіді на десятки запитань. Книга світла і відкрита, незаангажована; може допомогти  не запізнитися віднайти себе і стати самим собою – через самопізнання головного героя, незалежно від віку, кожен читач глибше пізнає і себе, інколи відкриваючи у такому, здавалося б, зрозумілому самому собі несподівані грані.

Змужніння і збагачення причастям філософських істин духовного світу головного героя – вказують орієнтири на тих шляхах, що тільки-но відкриваються перед молодими.

Від хитань, від розмаїття пошуків, крізь, можливо, навіть в дечому моральний максималізм – крізь усі його грані і відтінки, – до розуміння тимчасовості і вічного, яке приходить до головного героя, а з ним і до автора одночасно у двох потоках – у суто земному, побутовому, і духовному. Які б проблеми не вирішував Валерій Татарин, а з огляду вічного, того, що лише і має значення для майбутнього – вони розв’язуються у світлі незнищенності духовних, моральних начал, і конкретика буднів лише підкреслює це. Постійне балансування ствердження і заперечення на невидимих внутрішніх терезах врешті виділяють, виокремлюють головне – ніякі парадокси долі, ніякі обставини життєвих доріг – не поменшують філософської місткості істин добра. Крізь увесь роман живим нервом, пронизуючим усе – і те все стає лише тлом, – проходить болюча ностальгія за справжньою духовністю Людини на цій землі, спрага по відродженню Божої світлої сутності в ній; то ж у космогонічному сенсі останній крок головного героя – це і є «восхождение в Бездну».

 Найважче завдання – розмови з читачем через болючу оголеність кожного слова, через біль, через відсікання  зайвого від власної суті – автор виконав блискуче – головний герой твердістю характеру, войовничою нескореною людяністю виступає запорукою перемоги світла над злом.

І все-таки будь-який твір письменника – це, перш за все, самовираження його самого. І в такому розумінні роман – це глибоко зашифрований заклик автора до єднання людини і природи, до гармонійної єдності між нею і світом.
 
 
Книгу В.Еременко "Восхождение в бездну" можно приобрести  послеоплатой 50 грн.  zeitglas@ck.ukrtel.net
 тел.04736-36805
 

 

Категория: Мои статьи | Добавил: zeitglas (23.01.2009)
Просмотров: 333 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Форма входа
Поиск
Друзья сайта
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Copyright MyCorp © 2017Конструктор сайтов - uCoz