Персональный сайт

Вышел в свет №73 литературно-художественного журнала "Склянка Часу*Zeitglas"

zeitglas — Mon, 23 Mar 2015 06:56:22 GMT

Вийшов друком № 73 літературно-мистецького журналу "Склянка Часу*Zeitglas" Вийшов друком № 73 літературно-мистецького журналу "Склянка Часу*Zeitglas" Вышел в свет №73 литературно-художественного журнала "Склянка Часу*Zeitglas" Подробно: http://zeitglas.io.ua/story

Запрошуємо авторів до альманаху «Скіфія-2014-Зима» (проза, поезія, есеї)

zeitglas — Tue, 25 Nov 2014 10:34:19 GMT

Запрошуємо авторів до альманаху «Скіфія-2014-Зима»*. Наразі ми готуємо 13-й випуск. Він побачить світ до різдва. «Скіфія-2014-Зима» видається із залученням коштів авторів. До нього запрошуються автори України та країн зарубіжжя. Умови: Нариси (тексти) мають бути з розрахунку 3-х сторінок формату А-5*, (12-й кегль, електронної версії в програмі Word). Термін надсилання творів: до 22 грудня 2014 року. Автор надсилає текст (тексти) своїх творів спершу на розгляд редакції на адресу видавництва (на дискеті 3,5, CD, або електронною поштою zeitglas@ck.ukrtel.net) з обов`язковим коротким біографічним нарисом (українською мовою), зазначаючи рік народження, публікації, книжки, веб-сайт та повну актуальну поштову адресу (Призвище та ім`я по батькові, вулиця, № будинка та квартири, район, область, індекс, телефон, е-пошта). Опісля розгдяду надісланого твору або творів, кожному автору буде написано окремого е-листа-відповідь. Авторський примірник «СКІФІЯ-2014-Зима» гарантовано надісилатиметься автору в Україні (іноземним авторам надсилається опісля сплати поштових витрат), по виходу в світ. З повагою Олександр Апальков, редактор альманаху. ** Довідки за тел. (04736) 36805, або zeitglas@ck.ukrtel.net Із попередніми випусками альманаху "СКІФІЯ" можна ознайомитися на сайті: http://zeitglas.io.ua/story

Запрошуємо до нового альманаху нашого видавництва «СКІФІЯ-2013-Літо» (сучасна проза, поезія, есеї, критика, художні переклади)

zeitglas — Thu, 20 Jun 2013 04:31:12 GMT

Запрошуємо авторів до нового альманаху нашого видавництва «СКІФІЯ-2013-»

(сучасна проза, поезія, есеї, критика, художні переклади)

Наразі ми готуємо 6-й випуск.
Альманах побачить світ у серпні 2013 року.
«СКІФІЯ-2013-ЛІТО» видається із залученням коштів авторів.
До нього зарошуються автори України та країн зарубіжжя.

Погортати та придбати електронну версію попередніх випусків альманаху можна тут:
http://store.kassiopeya.com/index.php

Попередні випуски можна придбати післяоплатою, замовивши їх у редакції:

zeitglas@ck.ukrtel.net

Умови: прозові та поетичні тексти мають бути у форматі А-5, (12-й кегль, електронної версії в програмі Word).

Термін надсилання творів: до 3о липня 2013 року.

Автор надсилає спершу на розгляд редакції разом із текстом твору (творів) обов`язково короткий біографічний нарис (українською мовою), зазначаючи рік народження, публікації, книжки, веб-сайт.

Опісля редакційного розгляду авторові буде написано відповідь.

Авторський примірник «СКІФІЯ-2013-Літо» гарантовано буде надіслано автору в Україні (іноземним авторам надсилається опісля сплати поштових витрат), по виходу в світ.

Тексти твору / творів (на дискеті 3,5, CD, або електронною поштою zeitglas@ck.ukrtel.net) надсилається за адресою видавництва.

Сподіваюсь на Вашу участь у спільному проекті.**

З повагою Олександр Апальков, видавець.
** Довідки за тел. (04736) 36805, або zeitglas@ck.ukrtel.net

Увага!

Кожний автор, твори якого друкувалися на сторінках міжнародного літературно-мистецького журналу «Склянка Часу*Zeitglas», або на сторінках тематичних альманахів, має право на видання власної книги з 30% знижкою видавничих витрат.

альманаху "СКІФІЯ-2012-Осінь"

zeitglas — Tue, 11 Sep 2012 07:34:27 GMT

Альманах «СКІФІЯ-2012-ОСІНЬ»
(Проза, поезія, есеї, нариси) українською та російською мовами

До нового альманаху нашого видавництва «СКІФІЯ-2012-ОСІНЬ» * було запрошено 100 сучасних авторів України, Росії та країн дальнього зарубіжжа.

Наразі ми готуємо 3-й випуск. Він побачить світ у кінці вересня 2012 року.

Термін надсилання творів завершено: 31 серпня 2012 року.

Авторський примірник «СКІФІЯ-2012-ОСІНЬ» гарантовано буде надіслано автору в Україні (іноземним авторам надсилається опісля сплати поштових витрат), по виходу в світ.

Дякуємо всім авторам за участь у спільному проекті.**

З повагою Олександр Апальков, видавець.

** Довідки за тел. (04736) 36805, або zeitglas@ck.ukrtel.net

ББК 84 (4-Укр.-Рос) 6-5
ISBN 978-966-2306-37-8

СКІФІЯ-2012-Осінь.-
Канів. Вид. "Склянка Часу*Zeitglas”, 2012.-472с.

Тексти друкуються в редакціі авторів

Книгу іллюстровано графікою та живописом молодих українських художників:

Носкової Яни,
Романенка Євгена,

Шкурат Аліни,

Северина Ра,

Луценко Ганни,

Астахової Лідії,

Купкіної Марини,
Сорокіної Ольги,

Харченко Інни,

Калькова Андрія,
Халазій Тетяни.

На обкладинці - використано живопис Астахової Лідії

АВТОРИ альманаху "СКІФІЯ-2012-ЛОсінь"

Андрієвський Олександр

Апальков Олександр

Богатченко Анжела

Боднар Надія

Боровський-Клюєв Валентин

Бурбело Олександра

Вакуленко Володимир

Візняк Ірина

Влащік Валерія

Вовнянко Анатолій

Волинець Катерина

Волощак Юрій

Гацанюк Петро

Говорун Валентин

Гончаренко Марія

Горішна Наталія

Горчакова Олена

Гостева Тетяна

Данько Ніна

Дем`янюк Марія

Денисенко Христина

Диб`як Неоніла

Дмитренко Тарас

Дмитришин Леонід

Домницький Олексій

Домніч Антоніна

Дудок Уляна

Жеребцова Ніна

Жерносекова Олена

Заржицька Еліна

Затовська Людмила

Зінорук Володимир

Зінченко Сергій

Зозуляк Данило

Зоря Світлана

Іванченко Ірина

Ізовіта Алла

Іськова Олена

Клименко Ольга

Кожухов Денис

Козинець Олександр

Коміна Валентина

Комісарук Володимир

Котихова Ганна

Кравець Валентина

Кравчук Наталія

Красельникова Тетяна

Кукурєкін Юрій

Кулаковська Ірина

Кульбовський Микола

Кушннір Тарас

Лещенко Людмила

Лисицький Михайло

Літограф

Льоська

Мазур Наталя

Маковій Олена

Малиновська Людмила

Мамчич Олена

Матюшенко-Гребенюк Надія

Михайлов Геннадій

Мірабель Мірта

Міхалевський Віталій

Моцпан Дмитро

Мошенський Сергій

Некрасовська Людмила

Нечипельський Назар

Нечипорук Іван

Низак Лія

Норченко Валерія

Останіна Ніна

Остролуцька Анастасія

Остролуцька Антоніна

Петренко

Печора Олександр

Подолян Василь

Прєснякова Іванна

Причара Ніка

Радько Тетяна

Рейцен Євген

Рябініна Марина

Савчук Микола

Cильченко Віра

Сідаш-Приходько Марина

Слава Світова

Смольницька Ольга

Сорокін Віктор

Страшнюк Володимир

Суходол Юрій

Таран Валентина

Тимохін Микола

Туманова Інна

Ульяницька Людмила

Федорук Олександр Теодор

Харакоз Наталія

Харченко Інна

Хорошевська Оксана

Цапро Ольга

Чорна Ольга

Чорногорець Тетяна

Шаргородський Євген

Шаховець Володимир

Шевченко Жанна

Яремчук Володимир

Яремчук Олеся

Яркова Єлизавета

Альманах СКІФІЯ-2012-ОСІНЬ можна придбати післяоплатою (45 грн.), замовивши його у видавництві

zeitglas@ck.ukrtel.net

Деякі уривки з текстів збірки:

"Рассказывать о том, какое удовольствие испытываешь, проникая в красавицу, – дело неблагодарное. Вкус персика всегда сладостней описания вкуса персика.
Сотворив меня, Бог сотворил и вожделение...
Почему после покорения вершины альпинист, спускаясь, уже думает о другой?
Мне всегда нравились полногрудые женщины. Но имея, наконец, полногрудую, я ощущал лишь ее холодность. Визуальный ряд не переходил в мир телесных переживаний.
Я думал об айсберге, который недавно откололся от ледников Гренландии и дрейфовал к берегам Канады.
Эту женщину я знал еще девочкой, а последние лет пятнадцать ходил мимо, облизываясь..."

Літограф, стор.11

"Зрілий день, обцілований сонцем,
тішить очі зелені твої,
хоч летять і летять за віконцем
в теплий край молоді журавлі.
Сита осінь розправила крила,
грає вітер листком золотим,
а ти горнешся так, що несила
не горіти бажанням новим..."

Комісарук Володимир, стор.39

"...Наверное, нам не дано понять, кому мы действительно дороги или мы просто слишком тупы, чтобы это понять…
Собравши последние деньги, которые у меня были, я решил, что нужно начинать новую жизнь, которой могу руководить лишь я. Да, только я, не чужие мнения, взгляды, доводы, а только я. Больше мы не будем плыть по течению, у штурвала корабля буду я и тогда, дав команду «Поднять паруса» мы действительно узнаем, что такое жизнь!
На работе я попросил отпуск на месяц. Нужно переосмыслить нравится ли мне пропадать целыми днями в банке или, быть может, я хочу чего-то другого. Не для того своими мозгами я осилил 3 иностранных языка, чтобы просто погибать в душном офисе, среди кучи бумаг..."

Жерносекова Олена, стор.16

Душа опять болеет осенью,
И никуда уже не деться
От неба с утомленной просинью,
Пролившейся в районе сердца,
От этого слегка печального
Чарующего листопада
И прожигающе-прощального
Тобой подаренного взгляда.

Некрасовська Людмила, стор.62

"...Стемнело. В тишине холодного морозного январского воздуха раздался скрип шагов. ДВОЕ осторожно вышли из подъезда многоквартирного дома на квартале имени Жукова областного центра Луганска. – «Никого?» – выдохнул один. – «Никого!» – отозвался женский голос. Стараясь не шуметь, ДВОЕ так же осторожно вынесли из подъезда матрац, на котором, под белой простынёй, зримо определялись очертания человеческого тела..."

Кукурєкін Юрій, стор.101

"...Не бойтесь падать! Хуже проползти
Отрезок жизни, не коснувшись неба!
Учитесь верить! Даже если все
Вокруг кричат, что это просто небыль.

Зла не копите. Вам оно зачем?
И, разжимая руки, отпускайте
Тех, кто вас предал, стал теперь никем,
Им ничего дурного не желайте!"

Рябініна Марина, стор.104

"...Про що можуть говорити три панянки, пов’язані між собою довгим знайомством, при умові, що життя у кожної насичене, виховання хороше і розпитувати одна одну про найцікавіше, лізти у душу не прийнято? Звісно, настане такий вечір, коли захочеться нарешті спитати, уточнити і з’ясувати, а що то було тоді, за царя Гороха – відкрий правду..."

Причара Ніка, стор.223.

"Неужто вновь проляжет слово
тропинкой путанно-глухой,
проляжет вновь, опять и снова
меж Вами слово и меж мной.

Проляжет мягко, невесомо,
нежнее птичьего пера,
меж мной и вами тихо слово,
нить между завтра и вчера.

Проляжет в зябкой и студёной
осенней знобкой стороне
к Вам от меня простое слово,
а значит, и от Вас ко мне.
От Вас – ко мне. То не обмолвка.
Мой вымысел – увы – живуч.
Иначе б мало было толка
от тропки талой среди круч.

Так мнится мне опять и снова,
и улетает в лёгком сне
к Вам от меня цветное слово.
… И никогда – от Вас ко мне.

Влащік Валерія, стор. 193-194

"О так, вони – гарна пара! Вона – янгол. Фата, що лягла на округло огорнуті мерехтливим маревом плечі, – наче складені білі крила. Складені заспокоєно і смиренно перед значимістю жіночої долі. Світлий кучерик спадає на скроню зворушливо і пасторально. Велика красива дитина, – подумав, – і кохання до нього теж по-дитячому всеохопне і наївне. Що аж іноді вражає і, врешті, скоряє своєю силою. Більшого і жертовнішого, мабуть, і не буває. «Чи ж заслужив стільки?» – несмілий голосок із якогось закапелка свідомості. У відповідальні моменти той голос завжди озивається скрипучо і нахабно. Ну його…"

Диб`як Неоніла, стор.249.

"...Свои называли Васю «Президентом». Кто-то однажды подметил сходство с американским идолом – Кеннеди. Сходство с годами ушло, но президентом он остался навсегда…
Временами Вася и вправду подумывал податься в политику – стать депутатом, но внутри его что-то останавливало..."

Остролуцька Анастасія, стор. 267

"...Законы созданы из слов,
А значит слово – это право.
И каждому скажу я «браво!»,
Кто вынул слово из оков,
Кто обнажил, не ускользая
Святых писаний постулата,
Свой голос из огня разврата
На путь, ведущий в благость рая..."

Льоська, стор.334

"...Сергій неквапом йшов вулицею, постукуючи тростинкою. Він не мружився від сліпучого срібло-білого марева, бо не бачив його, та від радості і умиротворіння, якими здавалося було напоєне морозяне повітря на обличчі його теж грала усмішка. А ще три роки тому для нього, дужого двадцятип’ятирічного чоловіка, життя здавалося неможливим..."

Домніч Антоніна, стор.410

"Красть дни погожие у лета,
как яблоки у Гесперид,
в привычках сентября.
Но эту
он ненадолго сохранит.

У самых стен – хандра и холод,
а он беспечен, дерзок, лих
и совершает мимоходом
двенадцать подвигов своих..."

Іванченко Ірина, стор.386

"...Нарешті, в дверний дзвінок продзвеніли. На порозі стояла бабуся. Невисокого зросту, овальне, усміхнене обличчя, навіть, зморшки з віком склалися в легку посмішку, хустка на голові – чистого білого кольору. Вона, трохи засоромившись, привіталась. Він, зніяковівши, відповів на привітання. Секундою пізніше запросив її до квартири – на кухню пити чай та знайомитись..."

Прєснякова Іванна, стор.431

"...Як залишиш – заплаче осінь.
Відвернешся – заплачу я.
Синій вечір розсипав роси.
А ти досі ще не моя..."

Міхалевський Віталій, стор.462

"...Євграф стежив за небом теж. Воно здавалося йому морем. І його, Євграфа, несе вітер, мов павука на власному рваному павутинні.
Аж ось він подумав про Надю; про те, що і раніше були красиві жінки. Сотні років назад. Тисячі. І навіть його тітка в молодості, така схожа на Надю обличчям. По старій фотографії.
Але минули роки. Відлетіла за ними молодість. Краса розчинилася, як он та хмаринка…"

Апальков Олександр, стор.467

------------------------------------------------------------------------

Увага!

Кожний автор, твори якого друкувалися на сторінках міжнародного літературно-мистецького журналу «Склянка Часу*Zeitglas», або на сторінках тематичних альманахів, має право на видання власної книги з 30% знижкою видавничих витрат.

Запрошуємо до альманаху «СКІФІЯ-2012-ОСІНЬ»

zeitglas — Fri, 20 Jul 2012 13:36:54 GMT

Запрошуємо до альманаху «СКІФІЯ-2012-ОСІНЬ»
(Проза, поезія, есеї, нариси) українською та російською мовами

Наразі ми готуємо 3-й випуск. Він побачить світ у вересні 2012 року. «СКІФІЯ-2012-ОСІНЬ» видається із залученням коштів авторів. До нього запрошуються автори України та країн зарубіжжя.

Умови: прозові та поетичні тексти мають бути не більш 3-х сторінок формату А-5, (12-й кегль, електронної версії в програмі Word).

Термін надсилання творів: до 31 серпня 2012 року.

Більш докладно про цей проект на нашому сайті:

http://zeitglas.io.ua/

Сподіваюсь на Вашу участь у спільному проекті.**

З повагою Олександр Апальков, видавець.
Якщо автор бажає розмістити текст більше 3-х сторінок,здійснює доплату з розрахунку 20 грн. за кожну додаткову сторінку.
** Довідки за тел. (04736) 36805, або zeitglas@ck.ukrtel.net

Вышел в свет №61 литературно-художественного журнала "Склянка Часу*Zeitglas"

zeitglas — Tue, 13 Mar 2012 06:30:48 GMT

Вышел в свет №61 литературно-художественного журнала "Склянка Часу*Zeitglas"

АВТОРЫ ЭТОГО НОМЕРА ЖУРНАЛА:

Проза Prosa Проза

Сергій Левченко
Anatolij Krym
Олександр Апальков
Володимир Комісарук
Євгенія Люба
Елена Морозова
Роман Шилуцкий
Василь Єрошенко
Слава Світова
Александр Волков
Олег Гончаренко
Світлана-Майя Залізняк
Михаил Низовцов
Владимир Ерёменко
Йосип Струцюк
Пётр Гацанюк
Льоська

Лірика Lyrik Лирика

Александр Курапцев
Евгения Бильченко
Александр Товберг
Владимир Страшнюк
Кристина Денисенко
Дмитрий Моцпан
Неоніла Диб`як
Євген Юхниця
Людмила Некрасовская
Иван Нечипорук
Петренко
Олег Гончаренко
Ирина Кузнецова
Валентин Боровський-Клюєв
Микола Савчук
Татьяна Гостева
Павел Бессонов

Есе Essays Эссе

Вячеслав Пасенюк
Людмила Исаева
Іван Дзюба
Роман Шилуцкий
Вячеслав Пасенюк

Галерея Galerie Галерея

Живопис Мар`яни Деласи / Malerei von Marjana Delasa: Обкладинка-Umschlag, 73, 131, 162.
Графіка: Олени Синиченко / Graphik von Elena Sinitschenko: 24, 64.
Графіка: Марини Купкіної / Graphik von Marina Kupkina:56, 59
Графіка: Алли Марковської Graphik von Alla Markowskaja:85, 92, 97, 98, 113, 115, 119.
Графіка: Микити Манохіна/ Graphik von Nikita Manochin: 125, 143.
Графіка: Юлії Іванюк/ Graphik von Julija Iwanueck: 132, 146.
Графіка: Олексій Мартіросов/ Graphik von Alexeja Martirosow:110.

В критичних статтях В. Пасенюка, І. Дзюби, Л. Ісаєвої, Р. Брусневича йдеться про творчість сучасних авторів, серед них : Є. Євтушенка, Л. Некрасовської, О. Волкова, Г. Кононова, В. Еременка, Є. Більченко, О. Апалькова, М. Петренко, В. Пасенюка, О.Мошни, О. Морозової, Л. Гонтарєвої, О. Сигиди, С.Черного та іншіх...

Примірники журнала можна придбати, післяоплатою 35 грн.,
(при замовленні понад 5 примірників, вартість кожного становитиме 20 грн.)
замовивши в редакції :

zeitglas@ck.ukrtel.net

Отрывки из произведений журнала СЧ№61

"У лівій руці тримаю ледь брунатну фотокартку – вона на 10 років старша від мене. На зворотньому боці червоною тушшю чітким знайомим почерком написано: «На добру й довгу пам’ять дяді Кирилу Петровичу від Прошки під час перебування за границею в м.Мюнхен. Дядю, Ви бачите мене, ну, все ж таки, може ви вернетесь, то хай мама, папа й братік, як живий, і вся рідня –дядьки, дядини, сестри, брати подивляться та й згадають, бо я увечері сумую, а вранці заплачу, вії сонцем утру – сльози ніхто не побачить.Фотографія м.Мюнхен, 28.06 1944 р. в зоологічному саду». Костюм на татові, схоже, поношений, але сидить добре – брюки з напуском на мешти, на піджакові накладні кишені, біла, застебнута під горло, сорочка, обличчя худюще, каштанове волосся зачесане по тій моді – назад, тонкозімкнуті губи й погляд говорять більше усяких написаних і ненаписаних слів. Йому всього і вже 21 – усе ще попереду і скільки позаду.
Як би я хотів бути з ним поряд, чимось допомогти. Хоча, чим? Я у свої 57 не нюхав ні партизанки, ні таборів, ні бомбардувань, ні репресій… З мене вистарчило б одного голодомору. А батько вже в свої юні літа знав, що саме диявол переконує всіх, що він не існує. Існує! І я це збагнув нарешті й ім‘ я йому – гордість і заздрість, окрім тисяч інших. Чому карточка залишилася у тата? Він, певно, працював тоді у бауера і мав вільний вихід у місто, а дід Кирило перебував на той час у таборі… За спиною на фото – парочка не йде – марширує (він, звичайно, справа), зліва – якийсь старий у твідовому піджакові й капелюсі з пірїною теж браво підняв праву ногу… Невже вони не передчувають, що менше, як за рік – крах, невже ще кричать Heil Hitler! Батько мені розповідов, що тоді придумав своє вітання (Вирдіну, до речі, воно не подобалося) – Heil mich selbst! Уже тоді тато знав Сократа і дух свободи для нього був надусе. Але тоді він ще не знав, яка на смак цикута. Хай омине мене сія чаша… Я уважно, до болю в своїх очах вдивляюся в татові очі, ще без більм від майбутньої травми на будівництві, чисті, кольору вільхової води з прозеленню і бачу в них стару мідь соснового бору, квіти крину на чорній, ніби полірованій, поверхні Перетічка, білу площину снігу за хатою, абрикосове деревце в квіту, схоже на бабусю у фаті, жовті хвилі піску, які плавно переходять у синьо-білі хвилі Дніпра, мою маленьку донечку із кубиком Рубика в руках, кімнату з широким вікном на захід, стіл, а на ньому розгорнута книжка лицем униз… За тиждень (а, взагалі, цікаво – обличчя книги внизу, якщо вона лежить горілиць) ми з дочкою вирушаємо до Мюнхена. Зустріне нас, скитальців, Вирдін – татів товариш по Дахау. Поїдемо через Відень…"

Сергій Левченко "А жорна мелють..."

***
"У животного спросили паспорт,
Заломили лапы, мордой – в стену,
Растеклась по кафелю улыбка.

Явь, напоминающая астму,
Не реальность, а ее подмена,
Как в мертвецкой радостная скрипка.

У животного отъяли душу,
Обернули красной мокрой тряпкой,
Обещали возместить расстрелом..."

Александр Курапцев, "Корни топора"

-----------------------------------------------------
"...…Дощ вщух і стало тихо.
– Ти знаеш,– мовила вона, – в мене є хлопець. Там, – вона махнула рукою в бік вікна, – в Пітері. Але він – каліка. Я познайомилася з ним у студентській кав’ярні. Бачу, підрулює на інвалідному візку просто до мене й каже: „Красунечко, ходімо ввечорі потанцюємо!” На що він сподівався? Втім, він сподобався мені.
– Ти, напевне, його пожаліла?
– Ні, – вона підвелася, – я спочатку теж так думала. Але ж він мені любий. Вибач, що я тобі це розповідаю.
– Та, нічого, кажи далі.
– Коли він так до мене звернувся, я оцінила його мужність. Звичайно, це було йому важко. Я ж бо не якась… Щоправда мене вдарила думка: „Дурепа, він же сидить у візку!” Але я поглянула в його очі. Вони були блакитні, чисті. Він усміхався мені, щиро. І сам факт, що він насмілився до мене підрулити, був вартий поваги. Нині ми як інші пари. Ми разом святкуємо, їмо, відвідуємо танці.
– Танці?
– Так, – посміхнулася вона, пустивши дрібні зморшки в кутках очей, – він був спортсменом. Займався мотоспортом. У нього було багато перемог. Багато друзів. Та опісля травми, друзі поволі забули його. Це вкрай прикро. Байкери, сам знаєш, не бідні люди. Я оце й приїхала, аби заробити грошей. Мені ж іще довчитися треба. І його якось утримувати. Пенсія інвалідська мізерна. Хоч красти йди... Мої батьки не допомогають нам. Вони відступилися й від мене. Сподіваються, що я отямлюся й покину його. А я, мабуть, його люблю. Щоправда, мені приходиться нагинатися, коли ми цілуємося на танцях. – Вона знову усміхнулася, – вибач.
– Та нічого вже...
– Навчи мене пасадобль танцювати, – вона застібала курточку. Білою плямою красувався значок " За відмінне навчання”, у вигляді розкритої книги. – Тільки навчи по-справжньому. Я ж – відмінниця!
– Бачу..."

Олександр Апальков "Бесаме мучо"

***
По радио орет Григорий Лепс.
Любой из братьев – лицемерней пса.
А праздник в одиночку так нелеп,
Что хоть бери такси – и в небеса.

Мне все равно, куда они идут.
Мне все равно, о чем они поют.
Где возведут передний свой редут.
С кем обретут последний свой приют.

Мне безразличен свет с чужих планет:
Любуюсь им абстрактно, как в кино.
И даже то, живу я или нет, –
Как ни верти, мне тоже все равно.

Лишился яда вражеский укус.
И дружбы вкус уже не так остер.
Труднейшее из мыслимых искусств –
Искусство петь, дыша через костер.

Мне все равно, что нам не по пути.
Вернутся все. Но в разные места.

Евгения Бильченко, "Депрессия"

---------------------------------------------
"У всіх місце народження – це щось просте і зрозуміле: ну, там місто, село, смт, нарешті. І лише у батька – невідомо що: совхоз «Двадцать лєт Октября». Ніколи не могла зрозуміти, що це за «совхоз». Ні, я знаю, що раніше люди жили, закріплені за своїми господарствами, але є ж там якийсь населений пункт? Та який, – каже батько, – пункт. Совхоз.
Я дивилася по карті: він десь тут, на кордоні трьох областей – Харківської, Луганської й Донецької; пробивала через Ґуґл – нема совхоза. Може це якесь крихітне село на кілька хат, що його і на картах не позначають?
Я чому так допитувалася: хотілося туди з’їздити. Востаннє я була у совхозі, здається, років у дванадцять. А це майже те саме, як побувати у своєму дитинстві – ну, ви розумієте. А сестра, наприклад, не була там взагалі..."

Євгенія Люба "Совхоз".

***
Красное!
Вот так вот! – сразу!
Вошла в мозг по зрительным нервам.
Шилом вонзилась.
Пригвоздила внимание.
Отвесили челюсти.
Смотрят без мысли.
Чувствуют женское?
Нет.
Очарованы красивым?
Вряд ли.
Обычная реакция на яркое пятно,
вдруг выплеснутое
на их серое настроение.

Александр Товберг "Женщина в красном"

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
" ...– Любите Шагала? – спросила я, кивая на картину в центре.
Она была выполнена в синих тонах: мешковатый мужичок уточкой летел над мокрыми покатыми крышами домов, рот его был удивлённо полуоткрыт, глаза же, наоборот, прикрыты, руки по швам; внизу ротозейничали горожане, неестественно запрокинув головы.
Парень шагнул к нам с картиной.
– Я – реалист. Работаю только с натуры, – ответил он, искоса поглядывая на холст.
Творческие люди запросто путают явь и фантазию, поэтому я лишь неопределённо кивнула. Картина мне нравилась.
– За сколько отдадите? – спросила, маскируя интерес.
Полотно притягивало, что-то было в нём радостное и печальное одновременно, как предвкушение новой жизни, как будущее, которое всегда «лучшее».

Елена Морозова "Приёмный ангел".

***
Цей камінь пам’ятає тінь її,
Тут небо ще звучить її словами.
Вона була недавно межи нами
І нам звіряла сумніви свої
У тім, що мудрість втілена в печаль…
Питала: світ – некрополь, божевільня?
Дитина волі, прагненням невільна,
На серце клала болісну печать.
З рожевих окулярів стерши пил,
Присівши на крилі нічного ґанку,
Літала між сузір’ями до ранку,
Наскільки малось їй натхнення й сил.
Та якось раз так трапилось – вона
Не озирнулась на земне тяжіння…
Лишилась тінь, мов стигма на камінні
І слів оклична із небес луна.

Неоніла Диб`як "Пам’яті поетес"

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

"Я бачив двох братів, лише раз я їх бачив. Я зустрів їх на вулиці великого міста. Один з них був молодиком років двадцяти чи трохи більше; інший був хлопчиною років десяти - одинадцяти.
Вони дуже поспішали, як всі та завжди у великому місті.
Дивними вони видались мені в ґвалті та виблиску міста. Здавалося, вони не бачать нічого навкруги, ні перехожих, що поспішали, ні трамваїв, що пробігали ще швидше, ні яскравого світла у вікнах ясних великих будинків.
Вони, здавалося, думають про щось своє, забувши про все і всіх на світі.
Аж раптом я побачив, як хлопчик схопив свого брата за руку, і потім почув що він сказав йому:
– Брате, купи мені маленького песика.
– Навіщо він тобі буде потрібен? – спитав брат трохи спантеличено.
І хлопчик відповів стиха:
– Він мене буде любити більше ніж тебе та всіх інших.
Несподівано я побачив, що неначе хмарка затьмарила високе чоло юнака; я побачив, як двічі сіпнулась його нижня щелепа; я побачив, як його раптово зблідлі губи щось ледь чутно прошепотіли.
Це було надто давно. Я не пам’ятаю ні того міста, ні пори року, проте, часто, надто часто, з дивною хворобливою наполегливістю, я намагаюсь з’ясувати для себе що тоді прошепотіли раптово зблідлі губи, чому тоді двічі сіпнулась його нижня щелепа.
І часто, надто часто, я ловлю себе на тому, що сам повторюю:
– Брате, купи мені маленького песика, він буде мене любити більш ніж вони…"

Василь Єрошенко "Весняні замальовки"

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

"Паша Горелик не стал развивать тему «кто кого должен больше опасаться?», а посмотрел в сторону строения, из которого мог выйти Гена Маслюков и вспомнил только один эпизод из прошлого совместного криминального движения.
Перед его взором вспыхнула картина, будто это было только вчера, а не много лет назад, – «прессовали должничка».
Горелик и Маслюков пили водку и заставляли пить терпилу. С ними тогда был Булет, он не пил.
Терпила выпивал по команде, стуча зубами о край стакана, и все нечленораздельно мычал, пуча разбитые губы, и не соглашался отдавать деньги, говорил, что у него ничего нет, тянул время, потом путал свои ответы, то брался звонить одному верному другу, потом другому и везде получал отказ.
Eго били по очереди, то Маслюков врежет по его вспухшему от ударов заплывшему синему с красным лицу, то Горелик «зарядит» туда же ногой, тот падает, шевелится на полу и все не хочет вставать. Опять тянет время и звонит кому-нибудь, а те, друзья его, как он к ним обращался, отказывают, съезжают с темы, денег не дают..."

Александр Волков "На чужой территории".

***
Мій господи! Сьогодні я молюсь
за друзів, що пішли й не повернулись,
яких в журі столиць і захолусть,
адреси зрадивши, мій віщий оминув лист –
вернув назад мені і прощення порив,
і вибачення маревну надію.
Цей час мене чеканням підкорив...
Я грішний тим! Але просить не смію
за себе – про відпущення гріхів.
Прошу тебе, Мій Отче, за достойних!
Звільни їх од негод і од страхів,
і... од фатального набою у обоймі.
Од сумніву та болю одведи.
Спаси од хворості, і втрат, і несвободи.
Не дай ненависті. Не присуди біди.
Дай вірний шлях і у глибинах – броди.
Даруй любові й невідчутності вини.
Пошли можливість повернутися їм, Боже.
Вчини так, щоби, повернувшись з далини,
вони на мене не дивилися вороже.
Даруй їм здійснення їх заповітних мрій.
Спини вітри і задуми, зловісні.
Добром наснаж всіх! Істину відкрий!
І дай натомленим їх дім і хліб, і пісню!
Твоєї милості не бачу берегів:
для нас у тебе милосердя досить.
Тому всього цього прошу й для ворогів,
якщо... ніхто за них, крім мене, не попросить.

Олег Гончаренко "Молитва за всіх".

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

"...С несколько искаженным лицом я всё же отослал материал Мариванне по электронке. Не терял надежды, что хозяйка «Версаля» изменит свое отношение к делу, прочитав мой гениальный текст.
Она позвонила сама, в тот же день.
– Разве мы договаривались, – сказала она, – что вы будете что-либо писать по следам нашего разговора?
– Я обещал сделать материал к вашему возвращению. И вы не возражали. Вас окружили кровососы. И пора с этим кончать!
– Мне не нужен ваш материал.
– Как же так? Я работал впустую!
– Сколько это стоит?
– Нисколько. Я искренне хотел помочь вам. Мне самому тошно от этих рож.
– Хорошо. Скажите, сколько это стоит, и я заплачу.
– Да нет же! Нисколько не стоит.
– Уважаемый! Сколько стоит ваша работа! Скажите, где, когда и сколько, – и вам привезут деньги.
Я воззвал:
– Вдвоем мы одолеем их!
– Я же сказала!
– Вы не знаете, какие вас ждут проблемы.
– Что?! Вы мне угрожаете?!
– Господь с вами! Я имею в виду, что вас будут доить постоянно. Я всего лишь предлагаю помощь в расчистке авгиевых конюшен.
– Сколько?
– Да ладно.
– Сколько?!
– Миллион..."

Владимир Ерёменко "Так будет ли Конец Света?"

***
Я уже в октябре о тебе вспоминаю,
Игнорируя начисто зимние месяцы.
Я тебя ожидаю и знать не желаю
О метелях, какие на улицах бесятся.
Пряча нос в воротник и мигая ресницами
От морозного ветра покрытыми инеем,
Я сквозь тучи, нависшие лохмами низкими,
Вижу небо твое, золотое и синее.
Я люблю тебя, месяц апрель, за сияние
Глаз у встречных прохожих, распахнутых весело,
За все меньшее расстояние
До желанного, до неизвестного.

Павел Бессонов, "Апрелю".

-------------------------------------------------------------

"...Досить неоднозначною була роль Євтушенка як свого роду репрезентанта радянської інтелігенції в численних закордонних вояжах. З одного боку, він виступав як "посланець миру”, хоч і неофіційний, але цілком у дусі прокламованої радянської "миролюбної політики” (знаменитий вірш «Хотят ли русские войны?»), але з другого – був хоч часом і критичним, однак порівняно об’єктивним у зображенні західного світу, не дозволяв собі вульгарного пропагандизму, завжди залишався одним із тих інтелектуалів, які шукали порозуміння, а не конфронтації. Зрештою, головні його «закордонні» сюжети пов’язані з визначними постатями історії, політичного і культурного життя, з особистими враженнями від інакшої, нерідко екзотичної дійсності. Це випливало з його постійної жадоби всенавчання і душевного самонаповнення, з якою йшов у великий світ і яку задекларував ще у вірші «Мої університети». Ще одним – і дуже важливим – стимулом у захопленні «закордонною» тематикою, насамперед латиноамериканською, було чи не штучне підживлення настрою революційної романтики, що вже не мала жодних джерел у радянській дійсності (вірші про Фіделя Кастро, Че Гевару та ін.) – тут крився і певний докір рідній обивательщині. І що важливо ще – Євтушенко був віртуозним майстром «гри з цензурою», не раз успішно обходячи її на крутих віражах думки і друкуючи речі просто неймовірні для радянської преси. Так і в поезіях на «закордонні» теми раз-у-раз угадувалося наше рідне, як-от у «Барселонских улочках»:
И пока фашистская цензура
Топит мысли, как котят в мешке,
Кто-то на жену кричит: «Цыц, дура!» –
Правда, на испанском языке..."

Іван Дзюба "До 80-ліття Євгенія Євтушенка"

Примірники журнала можна придбати, післяоплатою 35 грн.,
(при замовленні понад 5 примірників, вартість кожного становитиме 20 грн.)
замовивши в редакції :

zeitglas@ck.ukrtel.net

nbsp;

вчера

Вышел в свет №60 литературно-художественного журнала "Склянка Часу*Zeitglas"

zeitglas — Fri, 16 Dec 2011 15:41:42 GMT

Вышел в свет №60 литературно-художественного журнала "Склянка Часу*Zeitglas"

АВТОРЫ ЭТОГО НОМЕРА ЖУРНАЛА:

Проза Prosa Проза

Александр Апальков
Alexander Apalkow
Мирослава Панасюк
Anatolij Krym
Євгенія Люба
Сергей Кузичкин
Олег Корниенко
Сергей Гайдук
Іванна Денис
Леонид Мележик
Олекса Городенко
Ольга Кай
Петро Залевський
Вадим Жалюк
Ілля Болоташвілі
Елена Соколова
Александр Волков
Зоряна Починайко
Юрий Пилипенко
Александр Крамер
Ірина Цибах

Лірика Lyrik Лирика

Сергій Левченко
Марк Богославский
Євген Юхниця
Михайло Плосковітов
Світлана-Майя Залізняк
Петренко
Анатолій Криловець
Вячеслав Пасенюк
Геннадий Кононов
Юрий Григорьев
Иннокентий Медведев
Александр Курапцев
Тетяна Рівна
Олександр Конопля
Микола Назарівський
Тетяна Ріхтер
Володимир Комісарук
Юрий Крыжановский
Александр Товберг
Наталья Савина
Лидия Силина

Есе Essays Эссе

Владимир Ерёменко
Владимир Спектор
Микола Кульбовський
Ярослав Брусневич
Геннадій Молчанов
Александр Мошна

Галерея Galerie Галерея

Живопис Ірини Сташкової / Malerei von Irina Staschkowa.
Графіка: Дениса Чернова/ Graphik von Denis Tschernow:
18, 68, 84, 100, 117.
Графіка: Олексій Мартиросов/ Graphik von Alexej Martirosow:
115.
Графіка: Синиченко Олени/ Graphik von Sinitschenko Ekena:
38, 55, 77.
Графіка: Корольової Анни/ Graphik von Korolewa Anna:
72
Графіка: Зеленського Ярослава/ Graphik von Selenskij Jaroslaw:
36, 76, 153, 156, 160
Графіка: Слободяника Григорія/ Graphik von Slabodjanyk Grygorij:
121
Графіка: Білого Олега/ Graphik von Bilyj Oleg:
6, 13, 20, 65, 66, 122, 128, 133, 136, 142, 145, 162.

В критичних статтях В. Спектора, М. Кульбовського, Я. Брусневича, Г. Молчанова та О. Мошни йдеться про творчість сучасних авторів, веред них :

Л. Некрасовська, В. Міхалевський, Г. Кононов, В. Еременко, А. Ткачук, Є. Більченко, О. Апальков, М. Петренко, В. Пасенюк, О. Волков, С. Левченко, С. Камінський, В. Глазков, В. Бердник, А. Грибанов та інші...

Бібліографічний розділ розповідає про книги:

Івана Волосюка, Надії Синиченко, Павла Бессонова, Євгена Рейцена, Наталі Яценко, Анатолія Горового, Володимира Губанова.

Примірники журналу можна придбати, післяоплатою 35 грн.,

(при замовленні понад 5 примірників, вартість кожного становитиме 25 грн.)

замовивши в редакції :

zeitglas@ck.ukrtel.net

Отрывки из произведений журнала СЧ№60

ЛИСТИ

Поговори зі мною,пам»ять,
Про ті зіжмакані листи,
Про ті дерева,які валять,
А їм іще рости й рости
У лісі нашої біди,
У річці чорної води.

Поговори зі мною,пам»ять,
Про ті дерева,які палять,
А їм іще рости й рости
У лісі нашої біди,
У річці чорної води.
Про уже спалені листи.

Сергій Левченко

-------------------------------------------------------

Я заехал сюда попутно.
Тут красивый монастырь.
Город звался Сатанив.
Нельзя сказать, чтобы я был неверующий. Напротив, я старался ходить в церковь. Однако, едва ли мог выстоять хоть одну службу. У меня начинало ломить спину. Потом – поясницу. И казалось, что-то сопротивляется во мне. Возможно, думал я, в этом монастыре будет по-иному.

Монастырь был за парком. В парке я упёрся взглядом в фигуру каменной девы.
Она была сделана, что называется «под мрамор». Задрав руки к согбенной голове, она держала светильник. Я подумал: «Светильник разума…» И, кто-то во мне проговорил: «А по ночам тут кричат совы».
Так черны мои суеверия.
За изваянием красовалась синим куполом часовня. Она была сработана «в сруб». Свежие ещё брёвна красовались желтизной лака. «Наверное, немецкий», – подумалось мне.
Осень только начиналась. Листья пробовали срываться. Но их было мало, павших. Или их сгребали, подумал я. И точно, – увидел дядьку. Он чесал граблями песок дорожки. Я не стал ему мешать. Пошёл просто напрямик. Церковная башня была моим ориентиром. Отсюда монастырь казался крепостью.
Побеги клёнов, разросшихся без спросу, цеплялись за меня. А может, и не пускали. И я вспомнил её.

Александр Апальков

----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

"Он был хамелеон, имевший сто обличий!..
Какому предпочтение отдать??
Злодейству, не лишённому величья?
Способности правдоподобно лгать?

В нём спорили десятки псевдоправд,
И каждая была кровоточивой –
И ей служить он был чертовски рад!
И вовсе не считал её безбожно лживой..."

Марк Богославский

----------------------------------------------------

"... Im Verlaufe der letzten fünfhundert Jahre haben die Ärzte die Anatomie des Menschen in allen Einzelheiten erforscht, haben alle Knöchelchen, Muskeln und Sehnen gezählt und beschrieben, aber keiner hat die Frage beantwortet, wo in all den Organen die innere Stimme des Menschen versteckt ist. Ich persönlich vermute, dass dieses vagabundierende Organ bewusst vom Schäpfer im Brustkorb versteckt worden ist, irgendwo zwischen Herz und Magen. Er verbarg es in einem für die Mediziner unsichtbarem Geheimversteck, von dem aus die innere Stimme ihre Nase hervorstreckte und einen heftigen Streit mit dem Verstand entfachte. Und bekanntlich befindet sich dieser im Schädeldach. Zu dieser Erkenntnis kam ich im vergangenen Sommer, als Stephan Sopronowitsch unser Dorf besuchte, um „mit seinem Herzen die engere Heimat" zu spüren. Zumindest betitelten es die höfischen Journalisten so. Und gleichzeitig wollte er dem ortsansässigen Bienenzüchter, dem Grossvater Jurka, einen Besuch abstatten..."

Anatolij Krym

----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Щасливці...складують щасливі поезії,
На призьбі роботи, на хлюпітках сесії.
Щасливих читають народи і, часом,
Забудуться в щасті, й хоч хвильку – не плачуть...

Складають щасливі поезії – в щасті?
Митці, Вони – й в напасті – пишуть, як в казці!
Останню, медичну «комедьку» Мольєр
Писав – нерухомим, коли майже вмер...

Євген Юхниця
------------------------------------------------

"Я і мій брат належали до тієї особливої породи дітей, які не знали «садіка». Або по-іншому: виховані бабою. І дійсно, нащо нам садік, коли бабин садок, разом із подвір’ям та городом – це заледве не пів-гектара? Та ще бабин дім, повний різних таємничих місць. А в бабиному домі – бабина шафа…
Так, звичайна собі шафа світлого дерева, знайомого старовинного «покрою» – ну, ви знаєте. А в ній – ціла купа найрізноманітнішого добра. Наприклад, синя скринька, повнісінька ґудзиків – перламутрових, великих, із яких виходять такі важкі й товсті буси. А ще листівки, ціла гора листівок від бабиних сестер: «С днем рожденья!», «С Новым годом!» Розкладаєш їх віялом на кришці від найбільшої каструлі, а потім раз! крутонеш – і маєш дзиґу, або навіть – калейдоскоп.
І тільки за цими радощами життя, у найдальшому кутку, починалося найцікавіше. Бо там, під самою стіною, старанно попаковані, лежали бабині шафові скелети. Складені так акуратно, що можна було б навіть сказати – любовно.
Так любовно, як ніколи і нічого не складалося в домі самої баби. Безлад там дивним чином відтіняв ідеальний порядок у чотирьох її сестер. Усі закиди на рахунок того, аби якось окультурити оселю, наштовхувалися на коротке бабине: «А нашо?» Може, повісити нові фіранки? «А нашо?» Чи прикрасити пиріг так, аби було приємно поставити на стіл? «Нашо?» Чи попрасувати дідові сорочки?.. "

Євгенія Люба

-----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

"Славка Чудов бросил пить в канун ноябрьского праздника: кончились деньги, кончился хлеб, кончилось сало.
"Хватит, – сказал он сам себе, поднимаясь с постели после бессонной ночи изрядно проголодавшимся. – Хватит, мне уже за сорок, а живу, как собака: жена ушла, сын, отслужив армию, знать меня не хочет. Надо за ум браться. Пора...”
В предпраздничный день он решил провести генеральную уборку в своей однокомнатной квартире: вымыл полы, посуду, вытер пыль с комода и шифоньера, собрал на веник с углов комнаты и кухни паутину. Потом вышел во двор и откидал снег от ворот.
Вечером он пил крепкий чай, курил, слушал радио, читал. На другой день к обеду заявился старый приятель Петруха с бутылкой самогона.
– Ты чё, серьёзно завязать решил? – спросил он удивленно. – Да брось ерундой заниматься, всё равно ведь сорвёшься.
– Не сорвусь. На этот раз не сорвусь, – уверенно сказал Славка товарищу, чем ещё больше удивил его..."

Сергей Кузичкин

------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

А чи треба це називати?
Повсякчас ти в моїх думках.
Я від тебе стаю крилатим,
Наче птах.

Є у слові убивча сила:
Вцілиш – і нема висоти.
Якщо птаху судились крила –
Хай летить!

Страсну свічку удвох в негоду
Захистімо крильми долонь.
Пронесімо у тихій згоді
Цей вогонь.

Анатолій Криловець

-------------------------------------------------

"...Кожного ранку Синтія відкривала величезну трухляву шафу, довго дивилася, вибирала одне з убрань, приміряла перед дзеркалом і кокетливо поверталась на всі боки, аби краще себе розгледіти. А потім кидала у мідну миску і підпалювала – так готувався сніданок і обід. Так Синтія грілася взимку.
А ще були книги. Куди не глянь – розфасовані за автором та алфавітом, лежали акуратними купками на підвіконнях, полицях, етажерках, стелажах, столах, підлозі і навіть у кухонних шафках. Синтія вже давно не використовувала ті шафки за призначенням. Продукти приносив листоноша разом із залишками пенсії, і вони зазвичай легко поміщалися в одній із шухляд..."

Іванна Деніс
---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

В последний раз я пробовал мечтать
лет в тридцать: время пахло захолустьем,
и свежие газеты пахли тленом,
а молодость училась хоронить
и бодро привыкала к неуспеху.
Я знал, куда вернусь, когда уеду
на месяц или полтора, не дольше.
Здесь было плохо, но, листая атлас,
я не назвал бы ни страны, ни места,
где непременно было б хорошо.
Поэзия за мной не заходила,
и ветер странствий не гудел в проулках.
Я книги стягивал к себе, надеясь
в них отогреться: так больной
все одеяла тащит на себя,
когда озноб вытряхивает душу.
Двадцатый век, восьмидесятый год.
Уже и сами мы не понимали,
что строим, из чего и для кого.
Страна себя бесстрастно доедала,
Уже не ощущая, где болит.

Вячеслав Пасенюк

------------------------------------------------------
"...В 1823 году, после путешествия по Крыму, Александр Пушкин нарисовал Золотые Ворота Карадага. Рядом с рисунком написал:
Кто жил и мыслил, тот не может
В душе не презирать людей.
Отчего Скала вызвала у Пушкина такую ассоциацию? Он ведь и сам был всего лишь человек – то есть, презрение к роду людскому подразумевало и презрение к самому себе. Но Пушкин тем и отличался от прочих сапиенсов, что мог отличить сущность «бездушной» природы от собственной сущности, одушевленной, и мог видеть неизмеримое превосходство первого над вторым. Он «жил и мыслил» и знал, что раньше или позже всё заканчивается торговлей в Храме.

Добравшись до Коктебеля в августе 2005 года, я запросто, как тридцать лет назад, двинулся вверх по склону холма на Карадаг, но некий человек пресек моё восхождение, представился охранником и заявил, что уже давно массив древнего вулкана является заповедным, и попасть на Карадаг можно только со стороны поселка Курортное, где находится Биостанция..."

Владимир Ерёменко
--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

***
Бывает, медлит и летящий камень…
Часы не мысли, вспять не повернут,
И часто мы опаздываем с вами
На пять веков, шагов или минут.
И давится словами не сказавший,
И гибель не дожившему близка.
Расплата поджидает опоздавших:
Непониманье, память и тоска.

Геннадий Кононов
----------------------------------------------------

"...Микола, местный комбайнёр, возвращался из райцентра домой в станицу. Вышел из машины и стал мочиться – припекло, до дому бы не донёс. Смеркалось, вдалеке шла женщина, и он точно знал, что она его хорошо видит. Но он не прятался. Так делает большинство мужчин с соответствующими проблемами. Или те, кто искренне верят, что таковых у них нет.
Вдруг над головой раздался негромкий хлопок. Инстинктивно Микола пригнул голову – показалось, что прозвучал выстрел из винтовки с глушителем. Резко запахло серой и ещё чем-то вонючим. Огляделся по сторонам. Над крышей дома Марии, откуда донёсся шум, взвился дымок. Присмотревшись, Микола увидел странное фиолетовое мерцание этого то ли пара то ли дыма и необычайную его плотность,– сквозь мягких очертаний форму не было видно ярких звёзд. И двигался этот дымок сам по себе (вопреки законам физики), против лёгких дуновений свежего вечернего ветерка, сказочно, радужно переливаясь в начинающем темнеть небе.
Забыв застегнуть штаны, Микола плюхнулся в свой старенький "Опель”.
–Чёртова семейка! – Потными пальцами никак не получалось включить зажигание, – не зря местная ворожейка баба Аня говорит, шо им нечистая помогает. Скорей бы до дому..."

Елена Соколова
----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

У меня под старой джинсовой курткой душа,
Ей там холодно, да и от дождя разве это защита?
Я где-то читал, что, если спешить неспеша,
Можно выиграть время, которое было убито.

Заедает молния и пуговицы через одну,
Вечно кутаюсь, а душа болеет простудою летом,
Мне б зашить ее в сердце, но там она, как в плену,
Мне б укрыть ее пледом, но она не может без света.

Александр Курапцев
--------------------------------------------------------------------------
"...– Здравствуйте, я от Виталика,– начал подошедший молодой человек, – меня зовут Роман.
Прибеженко Андрей Иванович, которого за глаза все называли Приба, в прошлом тренер по боксу, весь седой, сухой, сгорбленный и с помятым лицом, на котором бросалось в глаза приспущенное левое веко, стоял возле спортивного зала. Он сосредоточился и оценивающе рассматривал подошедшего человека.
– Скажи мне честно, Роман, чего ты хочешь?
Тот помялся, будто его уличили в чем-то нехорошем, но при этом глубоко личном, и напряженно выдавил из себя:
– Боксировать хочу! Хочу драться научиться…
– А-а-а, – протянул Приба, – а не поздно?
– Так я не для ринга, а для себя, – и опустил глаза, будто опять пришлось сознаться в чем-то постыдном..."

Александр Волков
-----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Тебе залишив гарну, теплу й сонну.
Залишив, щоб назавтра знов прийти.
Прийти, як ніч у шибу, у віконну.
Насправді ніч – це ти.
Тебе залишив свіжу, ніжну, сплячу,
Але мені від себе не втекти,
Бо знов прийду до тебе і побачу,
Що ніч насправді – ти.
Я в днину сплю, вночі роблюся зрячим
Та споглядаю чарівні світи.
Там ходиш ти царівною. Це значить,
Що ніч-царівна – ти.
Пробач мені, що так тебе зазначив.
Тобі ж одній в саду моїм цвісти.
Я мав сміливість думати, що наче...
А, може, й справді ніч – то дійсно ти.

Микола Назарівський
----------------------------------------------------

Примірники журналу можна придбати, післяоплатою 35 грн.,

(при замовленні понад 5 примірників, вартість кожного становитиме 25 грн.)

замовивши в редакції :

zeitglas@ck.ukrtel.net

Відгуки*Отклики читателей

"ПОЗДРАВЛЯЮ С ЮБИЛЕЙНЫМ 60-ым!
У Вас уже значительная история и богатая библиография. Много друзей и единомышленников.
Ваше правое дело объединяет страны и души, преобразовывает мир и людей, вдохновляет и побуждает к развитию.
А что больше этого?
Образовывать, лечить и спасать - удел избранных. Спасибо Вам и пусть в Вашей жизни всё ладится.
Пусть будут здоровы и счастливы ваши близкие, пусть в редакции царит мир, дружба и творческий подъём.
Поздравляю с праздником всех авторов "Склянки Часу", желаю им постоянства и вдохновения!
А мы, Ваши читатели и почитатели - всегда рядом".
С Уважением и обожанием Ваша Людмила Исаева, Псковская обл., Россия.

Вышел в свет сборник современных текстов о приключениях «Periculum».

zeitglas — Thu, 06 Oct 2011 14:16:32 GMT

Вышел в свет сборник современных текстов о приключениях «Periculum».
Вийшла друком збірка сучасних творів про пригоди «Periculum».

Вийшла в світ збірка сучасних творів про пригоди «Periculum».

Авторські твори приймалися: до 12 вересня 2011 року.

Кошти від реалізації цього проекту підуть на видання книги вибраної прози найкращих авторів журналу "Склянка Часу" за 15 років його життя.

Сподіваюсь на Вашу участь у спільному проекті.**

Periculum-
Канів. Вид. "Склянка Часу*Zeitglas”, 2011.- 288с.
ISBN 978-966-2306-29-3

Periculum-(Сучасні тексти про пригоди)

Літературно-художнє видання

Технічний редактор,
упорядник, оригінал-макет О.В.Апальков
Коректор Т.Савінко
Обкладинка Є.Гордієнко (використано мотиви А.Мухи)
Здано до набору 22.09.2011. Підп. до друку 26.09.2011.
Гарнітура Courier New Cyrm, Times
Тираж 1000

АВТОРИ ЗБІРКИ:

Слава Світова
Соколова Олена
Норченко Валерія
Моцпан Дмитро
Нечипельський Назар
Денисенко Христина
Калита Василь
Смольницька Ольга
Кульбовський Микола
Ульяницька Людмила
Чорна Ольга
Ніколаєнко Лілія
Останіна Ніна
Савіна Наталія
Левченко Сергій
Говорун Валентин
Влащік Валерія
Суходол Юрій
Юр`єва Ірина
Хорошевська Оксана
Боровський-Клюєв Валентин
Комісарук Володимир
Малиновська Людмила
Сорокін Віктор
Лара Песенка
Назарівський Микола
Лаціс Марія
Люліч Валентина
Мамчич Олена
Петренко
Лисиця Тамара
Кушнір Тарас
Некрасовська Людмила
Харакоз Наталія
Котіхова Ганна
Зенюк Євгенія
Корольчук Тетяна
Рейцен Євген
Яценко-Мельник Наталія
Мачуський Сергій
Староста Петро
Ворончихіна Ксенія
Гончаренко Марія
Кравчук Наталія
Єгорцева Оксана
Зоря Світлана
Криловець Анатолій
Стасюк Вадим
Стасюк Ірина
Андрус Ольга
Міхалевський Віталій
Линник Андрій
Низак Лія
Майорова Галина
Москалець Микола
Побелян Микола
Лещенко Людмила
Огурцова Лідія
Мєдвєдєв Іннокентій
Фітель Галина
Зіньчук Ігор
Коновальчук Марина
Конопля Олександр
Корнієнко Олег
Мошна Олександр
Остролуцька Антоніна
Силіна Лідія
Козинець Олександр
Товберг Олександр
Апальков Олександр

В книзі використано графіку:
Олени Дорбишевої.
Анни Королеви.
Анатолія Горового.
Руслана Маковкіна.
Мар`яни Зеленської .
Поліни Скуріхіної.
Любові Міненко .
Євгенії Войнової.

Максима Сафонова .
Світлани Безкоровайної.
Наталі Тертичної .
Олексія Тарасенка.
Катерини Гончарової.
На обкладинці - мотив А. Мухи

Тексти друкуються в редакціі авторів

Фотомеханічне видання та передрук тільки з дозволу видавництва «Склянка Часу»
Надруковано в Україні 2011

Деякі уривки з текстів збірки:

"Його величезна стара шафа стояла в коридорі. Подарунок батька, він казав. І просив час від часу витирати з неї пил. А її завжди цікавило, що ж всередині. Якось вона відчинила дверцята – немов вікно у незвіданий світ – і обвела поглядом полиці. Акуратними стосами там лежали сорочки, чинно в ряд висіли костюми… Несподівано серед одягу вона побачила його… Скелет з темними очима-впадинами. Якийсь час вона зачаровано на нього дивилася, а потім принесла дещо зі своєї кімнати і повісила поряд. Замкнула шафу на ключ. «Тепер їх буде два… Треба запропонувати йому купити нову шафу», – подумала вона перед тим, як викинути ключ у смітник".

Слава Світова, стор. 7

***

"...– А ви хто такі? – аж побіліла зі злості бабця, побачивши двох п’яниць на порозі, одну як Чингачгук розмальовану, а другу в повністю обтягнутій спідниці, тільки в протилежну сторону.
– Ми його, як теє… Гелфренди, – підняла палець вгору інша.
Почувши іноземне слово, бабця на всі сто була певна, що Петро дійсно доклався до приходу цих пародій. А червоношкіра не вгавала:
– Він неясно тобі сказав, вимітайся до родичів, стара. Я Юзика хочу побачити. Юзику-у-у!"

Василь Калита, стор. 58

***

"...Ігор Михайлович, переступивши поріг власної спальні, побачив оголених і сплячих дочку і Влада, оскаженів: схопив за патли спокусника його дочки й виштовхнув зі спальні. А Оксана отримала декілька ляпасів за «розпусту».

Микола Кульбовський, стор.82

***

"...Депресія коли скінчиться?
Коли знуртуе знову кров?
Коли душа розвеселиться,
Відчувши щастя та любов?
Якесь німотне забуття,
Якісь безликості хвилини,
Можливо, це і є життя
На цім розпутті сьогоднини..."

Ольга Чорна, стор. 90

***

"Мені не хочеться виганяти з пам`яті цю людину, тому коли я зустрів Яка, то на його питання про Шона, який кілька років тому виїхав на батьківщину, відповів, що він ніби-то помер.
– Ніби-то, чи помер?
– Дзвонила Катя, його дружина, сказала, що Шон помер, ніби-то.
Як чомусь глянув угору.
– Ти знаєш, я б теж хотів, аби й про мене так говорили. Коли-небудь..."

Сергій Левченко, стор. 108

***

"...Країна топчеться на місці –
Заводи, фабрики німі.
Пенсіонерам голі лесті –
Цей світ у пошесті, чумі.
Обману тихі метастази –
Вкраїну доять безума..."

Валентин Говорун, стор.120

***

"Простите мне, мой друг, игру без правил!
К тому же дело вовсе не во мне.
В те дни моей душою демон правил,
какого нет лукавей и вольней.

Его поздравить надо бы с успехом,
в ударе он за банком банк срывал,
он пел как я, моим смеялся смехом
и говорил опасные слова.

Он изощрялся в дьявольском ответе,
он так искусно применял свой пыл,
что можно думать, для одной на свете
меня он мастерство своё копил.

Но всё проходит – поздно или рано,
и как плутишку ни корила я,
всё ж наш дружочек, ветреный и странный,
умчался гостем в новые края.

И к прежним будням гороскоп вернулся,
и есть загадка праздному уму:
кто и кому тогда так приглянулся –
Вы демону, он Вам иль я ему?"

Валерія Влащік, стор. 124

***

"Одного білого Божого дня у сусідньому царстві за левадами біля ставу з розлогими вербами стрів юнак диво дивне небачене.
Очі – два озера. Втопишся і дна не побачиш. Голос – дзвіночок. Заколисує. Не будить. Коса – чи то дозріваючого колосся перевесло, чи то річка неспокійна, що по плечах хлюпає, за верхів’я персів чіпляється, плавати вабить..."

Володимир Комісарук, стор. 137

***

"...Ніч вступає у свої права…
Дощ ховає у собі трава…
Місто криє мрякою себе…
Північ.
Я торкаюся тебе…
Із вервечки слів смієшся,
втім,
Дуже віриш і мені, і їм…"

Микола Назарівський, стор. 154

***

"Це було у літі року дві тисячі шостого. На той час у мене було вже з десяток поетичних збірок. Я порадився зі своїм Ретактором, а чи не замахнутися нам на якусь-таки акцію-продакцію, і не де-небудь, а в самому Будинку (від слова «будити»). А чому б то й ні, хіба ми дурні?! Допомогти-зспосередничати зголосився один Поетичний Геній (ПоГен).
Та виявилось, що хиби у мисленні таки допустилися – бо як не дурні, то наївні..."

Петренко, стор. 171

***

"На пероні печаль задивляється в вікна вагонів,
Запізніла сльоза полетіла комусь на пальто,
І прощальний гудок, залишивши печаль на пероні,
Залишивши комусь нерозквітлу пелюстку – любов.
Той зчорнілий вокзал, брудні люди і пляшки з-під пива,
Ще не раз той вагон залетить без гудка в її сон..."

Тарас Кушнір, стор. 179

***

"А парус плыл среди морских седин,
Наперекор и ветру и волнам.
Он был один, опять он был один..."

Людмила Некрасовська, стор. 182

***

"... А все почалося з того, що ми з чоловіком купили новісінького металошукача ВМ8042, з функцією розпізнавання чорних, кольорових, а також благородних металів! Не знаю, що підштовхнуло нас до такого рішення: чи то залізний матрац шлюбного ліжка став муляти боки розхитаною пружиною, чи «Сємки» від Вєрки Сердючки стали прілими і гіркими, але ми, врешті-решт, підняли свої дупки з насидженого місцечка, і кинулись на пошуки скарбів, бо що ще лишається робити людям, у яких є справжнісінький глибинний металошукач?.."

Наталія Яценко-Мельник, стор. 199

***

"...Сандра повернулася до каси. Глибоко вдихнула, і зробила крок. Перший, найважчий. Потім ще один, потім іще. Вона вже впевнено крокувала уперед.
– Ей, Сандро! – почувся голос Діна.
– Що? – відповіла вона вже з посмішкою. Вона вже не боялася.
– Передавай привіт Елвісу!
– Ха-ха! Неодмінно!
– Це ще не кінець! Ми обов’язково зустрінемось! – прокричав Дін. І Сандра зрозуміла, що так воно і буде. Тепер їй лишилося тільки взяти квиток..."

Сергій Мачуський, стор. 211

***

"Якось їхала Тетяна
В гості до Надії.
Везла подрузі банани,
Ковбасу та мрії,

Що спочине там від міста
У селі на волі.
Буде дихати повітрям,
Дякувати долі.

Як приїхала, то довго
Жіночки-сороки
Гомоніли, пригадали
Молодії роки..."

Ксенія Ворончихіна, стор. 218

***

"...Сутеніло швидко. Кімната втрачала свою геометричність, набувала іншого виміру. Ліжко ставало безмежним. Сон огортав легко і невагомо. Під його невидимою ковдрою я танула у дивному відчутті себе...
Кажуть, що Святий Меч невидимий, вогняний. Не кожному дано його побачити, а ще менше взяти до рук..."

Марія Гончаренко, стор. 221

***

"...Де ви, де ви, українки,
де ж ви, мої рідні?
Що ж ви дома, в Україні,
стали не потрібні?
Не потрібні стали нині,
неньці-Україні,
Подалися за кордони
і тепер – рабині.
Продаєте душу й тіло
І робочі руки,
Але змушені пройти ви
ці пекельні муки..."

Наталія Кравчук, стор. 224

***

"Твои слова меня разили,
Как бабочку сминали на лету.
Казалось: молнии сквозили
И рушили безжалостно мечту.
Наотмашь, хлёстко и жестоко.
Вонзались, ранили больнее стрел.
Ты жёг меня, как жгли пророка,
Безумного пророка на костре..."

Ольга Андрус, стор. 244

***

"...Ангел стоял на краю крыши и смотрел на распростёртое тело молодого человека. Сверху казалось, что тот прилёг на землю, чтобы передохнуть от невыносимой жары, не отпускавшей город весь последний месяц. Аккуратно зачёсанные волосы, собранные на затылке резинкой. Голубые глаза, что-то рассматривающие в безоблачном, таком же голубом, как и глаза, небе. Раскинутые крепкие руки, загорелые и сильные, которыми так часто любовались девицы из соседнего кафе..."

Лідія Огурцова, стор. 261

***

"...Невже таки проспала кінець світу
і опинилася прямісінько у раю?
Усюди повно Єв, і я лягаю
в костюмі Єви на траву зігріту.

Костюм прим’ятий, трохи целюлітний,
проте привабливості досі не втрачає,
раз поруч вже Адам, не дуже літній,
щось там листком фіговим прикриває..."

Галині Фітель, стор. 264

***

"...– Скільки ж Вам років? – питають жінки.
– Хіба не видно, – каже старенька і йде від них, тріпочучи крилами.
Літній чоловік починає філософствувати, але відкрили церкву і жінки йдуть на вечірню..."

Антоніна Остролуцька, стор. 277

***

"...Прочь, неуемная память!
Эти чертоги смиренья
Созданы, чтобы оставить
В них упоения семя.

Выплеснуть сердце на строки,
Высыпать грусть из гортани.
Я не совсем одинока
За стихотворною гранью..."

Лідія Силіна, стор. 278

***

"Я заехал сюда попутно. Тут красивый монастырь.
Город звался Сатанив.
Нельзя сказать, чтобы я был неверующий. Напротив, я старался ходить в церковь. Однако, едва ли мог выстоять хоть одну службу. У меня начинало ломить спину. Потом – поясницу. И казалось, что-то сопротивляется во мне. Возможно, думал я, в этом монастыре будет по-иному.

Монастырь был за парком. В парке я упёрся взглядом в фигуру каменной девы.
Она была сделана, что называется «под мрамор». Задрав руки к согбенной голове, она держала светильник. Я подумал: «Светильник разума…» И, кто-то во мне проговорил: «А по ночам тут кричат совы»..."

Олександр Апальков, стор.281

Збірку «PERICULUM» можна придбати післяоплатою (35 грн.), замовивши її у видавництві

zeitglas@ck.ukrtel.net

Увага!

Книгою PERICULUM видавництво "Склянка Часу*Zeitglas" завершує серію латинських назв збірок сучасних творів.

Нагадаємо, що в редакції ще можна придбати деякі з них. Можливо, на добру згадку чи на дарунок.

В обмеженій кількості є:

Вышел в свет сборник современных текстов о городе и деревне «Urbis et Vicus».

zeitglas — Wed, 25 May 2011 08:09:18 GMT

Вышел в свет сборник современных текстов о городе и деревне «Urbis et Vicus».
Вийшла друком збірка сучасних творів про місто та село «Urbis et Vicus».

Склянка Часу*ZEITGLAS"

Вул. Шевченка, 31/32

Канів, Черкаська обл.

19002

Tel/fax 04736 - 36805

zeitglas@ck.ukrtel.net

www.zeitglas.ucoz.ru

http://zeitglas.io.ua/

До збірки сучасних творів про місто та село «Urbis et Vicus» увійшли прозові та поетичні твори авторів України, Росії, Білорусії, Німеччини, Бельгії, США.

Збірка побачила світ 15 липня 2011 року.

Авторські твори приймалися: до 27 червня 2011 року.

Авторський примірник «Urbis et Vicus» гарантовано.

Кошти від реалізації цього та попереднього проекту підуть на видання книги вибраної прози найкращих авторів журналу "Склянка Часу" за 15 років його життя.

ТЕЗИСЫ ТЕМЫ:

"...Один из классических примеров - город и село.

Будто бы село - такое патриархальное и пасторальное - умирает, а город - такой развращённый - процветает. Ну, цветение - вопрос спорный; может, это туберкулёзный румянец. А село, которое - горожане - убивали в 20-е, 30-е, 40-е и прочие годы прошлого века, всё ещё живо. Конечно, в глобальном масштабе человечество урбанизируется, постепенно в городах скапливается большинство землян, а сельская местность пустеет. Но дело тут совсем не в количестве граждан на единицу площади..."

Максим Федорченко, журнал ОТРОК.ua, №3(51), 2011.

Urbis et vicus.-
Канів. Вид. "Склянка Часу*Zeitglas”, 2011.- 416с.
ISBN 978-966-2306-28-6

Urbis et vicus.- (Сучасні тексти про місто та село)

Літературно-художнє видання

Технічний редактор,
упорядник, оригінал-макет О.В.Апальков
Коректор Т.Савінко
Обкладинка Є.Гордієнко (використано мотиви А.Мухи)
Здано до набору 04.07.2011. Підп. до друку 07.07.2011.
Гарнітура Courier New Cyrm, Times
Тираж 1000

Автори збірки:

Булгакова Елеонора
Гречаник Людмила
Колесов Михайло
Козинець Олександр
Комісарук Володимир
Норченко Валерія
Моцпан Дмитро
Смольницька Ольга
Левченко Сергій
Єгорцева Оксана
Матюшенко-Гребенюк Надія
Говорун Валентин
Огурцова Лідія
Кирик Юрій
Гацанюк Петро
Малиновська Людмила
Чучаєв Олександр
Нечипельський Назар
Чорна Ольга
Влащік Валерія
Комірко Михайло
Кульбовський Микола
Остролуцька Антоніна
Культяпов Микола
Бідненко Наталія
Лукашов Назар
Вовнянко Анатолій
Різник Олександр
Лара Песенка
Котихова Ганна
Харакоз Наталія
Люліч Валентина
Петренко
Дубина Валерій
Ларкіна Надія
Боровський-Клюєв Валентин
Сорокін Віктор
Вітрило Фотина
Вітрило Федір
Нікітіна Ірина
Денисенко Христина
Останіна Ніна
Дмитришин Леонід
Суворова Тетяна
Криловець Анатолій
Москалець Микола
Сильченко Віра
Суходол Юрій
Харченко Інна
Дмитрик Володимир
Куземський Микола
Міхалевський Віталій
Ульяницька Людмила
Гайдук Сергій
Коновальчук Марина
Ворончихіна Ксенія
Яценко-Мельник Наталія
Зенюк Євгенія
Таранюк Владислав
Гринева Тетяна
Зоря Світлана
Булахова Любов
Мамчич Олена
Федоренко Сергій
Староста Петро
Cтасюк Ірина
Низак Лія
Бессонов Павло
Рейцен Євген
Розанова Аліна
Кушнір Тарас
Стецик Ірен
Віллемс Поль
Лібенс Крістіан
Жак Де Декер
Шемахова Анна
Бучківська Євгенія
Захар`єв Володимир
Кока Черкаський
Кравчук Наталія
Гуріна Галина
Шамрай Микола
Шевченко Жанна
Апальков Олександр

Упорядник : О.Апальков
В книзі використано:
графіку:
Олександра Бритцева - стор. 19, 38, 69, 80, 90, 160, 188, 214, 221, 225, 313, 320, 337, 340.
Марини Купкіної - стор. 57, 207, 275, 278, 366, 370, 376, 379, 404, 407, 409.
Миколи Стратілата - стор. 183.
Володимира Бондаря - стор. 232.
Олени Білик - стор. 259.
Міхаеля Блюмеля - стор. 334.

Тексти друкуються в редакціі авторів

Фотомеханічне видання та передрук тільки з дозволу видавництва «Склянка Часу»
Надруковано в Україні 2011

Деякі уривки з текстів збірки:

"Де б я не був, але вертаю знову
У долину, виткану з тепла,
Де віночок сплетений села
Виплива у небо світанкове.

Де вітряк і хата півзаснула,
Сонце, мов гніздечко, в яворах,
Де навіки серце розчахнула
Блискавка блакитного Дніпра".

М. Шамрай.

"... Антон хотел учиться. А больше всего он хотел быть дома, в родном селе.
Вот – зацветает сад, посаженый его дедом. Сперва абрикосы, потом вишни… А там и первая клубника на огороде, выполотым в который уже раз руками мамы. А как мама любит цветы. Ими полон цветник. А над ним порхает бабочка, бархатно-чёрная. Вот она садится на мамино плечо. И дышат её крылышки, зубчатые, с жёлтой бахромой…
Мама всегда за работой поёт. И радостно прислушиваться к её пению, чуя в ней иную жизнь…"

А. Апальков.

"...І тут затрембітали трембіти, народ весело зашумів, вівчарі загукали, вівці забекали, і вся та маса рушила в гори, затягуючи і нас разом зі собою.
– Зачекайте, – гукнув я, – а де ж шарова бринза, де вино рікою і тому подібне? Де стрибання через гуцульську ватру і масовий стриптиз?"

К. Черкаський.

"...Качают меня вагоны
В скрипучих стальных гамаках,
Встречают меня перроны,
Кирпичная их тоска.

И берег днепровский песчаный,
Где чайки отважно пищали,
Мои утоляя печали,
Маня в ненужные дали.

Пешком – ну зачем мне трамвайчик? –
Взбираюсь все выше и дальше
На плечи Владимирской горки,
Ловя ветерок ее горький.

И вновь – променад без цели,
Крещатик и синие ели,
Железная жуть вагона,
Чтоб утром проснуться дома..."

Л. Гречаник.

"...Цього вівторка Ґабі гадала: чи не пошилася часом Фатіха у водії громадського транспорту? Ґабі пропустила кілька автобусів, упевнена, що будь-якої миті може виринути знайома машина на високих колесах; за кермом буде Фатіха, що так пишалася своєю пунктуальністю, і їй доведеться вибачатися. Якби Ґабі знала номер Фатіхи, обов’язково подзвонила би на мобільний, та їй ніколи не спадало на думку записати номер подруги. Розмови на борту пікапа, яким Фатіха керувала, мов справжній автогонець, були настільки цікаві й завзяті, що про якесь продовження зустрічей вони і не думали".

Жак Де Декер, Переклав Іван Рябчій

"На городі бузина… бо в Києві дідько.
* Як село харчує, так і місто танцює.
* Порожній тік, якщо в селі ток-шоу.
* Обжерливість псує тіло, зажерливість – душу.
* Покриткою Україну роблять олігархи.
* Скоринка хліба від бідного дорожча короваю від багатого.
* Горе тому народу, яким керують недостойні народитися.
* Поет і біля свиней – поет. Свиня і біля поета – свиня.
* Хрін не солодший за ріпу, а пан – хрону і ріпи.
* Калачем манять ослів і лохів".

В. Комісарук.

"...І раптом я відчуваю, що плачу. Сльози, які дарують забуття. Тридцять років по тому, достоту цього не усвідомлюючи, таки виконується воля бабуні. Здається, я вивільняю сестричку із в’язниці дитячих кошмарів. Забуттям. Тільки воно надаряє нас миром".

Поль Віллемс, переклав із французької Дмитро Чистяк.

"Народ мельтешит –
Мотыльки возле лужи.
Спящий Проскуров".

В. Дмитрик.

"Дощ іде вулицею поряд зі мною,
Заходить в під`їзд: А я з тобою.
Оселюся у тебе, мабуть, назавжди,
Бо ми з тобою, як рідні брати".

С. Левченко.

"зустрілися сільські
та міські
не було про що
говорити

зустрілися сільські
з сільськими
говорили
про все

зустрілися міські
з міськими
знову
мовчання."

Петренко.

Збірку «Urbis et Vicus» можна придбати післяоплатою (35 грн.), замовивши її у видавництві
zeitglas@ck.ukrtel.net

Вышел в свет в сборник современных текстов о счастье „FELICITAS”

zeitglas — Wed, 25 May 2011 08:04:57 GMT

Вышел в свет в сборник современных текстов о счастье „FELICITAS”
Вийшла друком збірка сучасних текстів про щастя „FELICITAS”

АВТОРИ ЗБІРКИ:

Бєглова Марина
Юрійчук Павло
Смольницька Ольга
Соколова Олена
Норченко Валерія
Левківська Надія
Савіна Наталія
Синиченко Надія
Рибян Надія
Моцпан Дмитро
Топчий Віталій
Доля Олег
Левченко Сергій
Зіньчук Ігор
Кульбовський Микола
Сильченко Віра
Боровський-Клюєв Валентин
Низак Лія
Винник Олена
Остролуцька Антоніна
Малиновська Людмила
Говорун Валентин
Кравчук Наталія
Білоус Валерія
Котихова Ганна
Харакоз Наталія
Кириченко Віктор
Петренко
Ірклієнко Михайло
Гайдук Сергій
Демедюк Наталія
Силіна Лідія
Останіна Ніна
Зоря Світлана
Голдіна Олександра
Мороз Фросина
Суходол Юрій
Яценко-Мельник Наталія
Друзь Вадим
Жеребцова Ніна
Чорна Ольга
Влащік Валерія
Бессонов Павло
Суворова Тетяна
Веселов Аркадій
Купцова Олена
Москалець Микола
Комісарук Володимир
Нечипорук Іван
Борова Людмила
Вовнянко Анатолій
Мамчич Олена
Криловець Наталя
Лара Песенка
Міхалевський Віталій
Хоружий Микола
Нікітіна Ірина
Черкаський Кока
Шемахова Анна
Захар`єв Володимир
Панфілов Владислав
Ульяницька Людмила
Стасюк Ірина
Огурцова Лідія
Таральчук Наталія
Карбуєва Ніна
Кузнецова Ірина
Галанзовська Олександра
Єгорцева Оксана
Куземський Микола
Сорокін Віктор
Рейцен Євген
Ворончихіна Ксенія
Путіліна Ірина
Скорова Тетяна
Стасюк Вадим
Фітель Галина
Мурванідзе Артур
Хоменко Людмила
Акулінін Микола
Заславська Олена
Апальков Олександр

Упорядник : О. Апальков

В книзі використано графіку:

Миколи Стратілата - стор. 16,91,107,110,116.
Олени Білик - стор. 19,204,267.
Марини Купкіної - стор. 46,281,295,333,381.
Наталія Овчиннікова - стор. 61,66,88.
Олексія Мартиросова - стор. 80,85,98.
Олега Білого - стор. 139,170,188,357.
Мордовіна В`ячеслава - стор. 150,162,167,184.
Оксани Сірої - стор. 271,292.
Володимира Бондаря - стор. 363.
Міхаля Блюмеля - стор. 389.

Кошти від реалізації цього проекту підуть на видання книги вибраної
прози найкращих авторів журналу "Склянка Часу" за 15 років його життя..

** Довідки за тел. (04736) 36805, або zeitglas@ck.ukrtel.net

• Примірники цього та попередніх випусків тематичних збірок можна замовити в редакції післяплатою, за ціною 35 грн., враховуючи поштові витрати.

• З книгами нашого видавництва можна познайомитися на сайті :

http://spilka.netstyle.com.ua/node/473