Кандидат історичних наук,Світлана Брижицька

Оновлений   лексикон

Останнім часом з’явилося друком декілька досліджень про Канівщину. На жаль, не усі вони витримують критику на достовірність і грішать на неоригінальність, несамостійність як літературну, так і наукову. Такі настали часи. Утім, це справа сумління авторів.

Зовсім протилежне я хочу сказати про одне цьогорічне видання, звернути увагу моїх земляків до вивчення історії рідного краю. В останнє десятиліття спостерігаємо сплеск зацікавлення науковців, краєзнавців, вчителів, музейників і просто небайдужих людей до минувшини свого села, міста, містечка чи регіону.

                Старше покоління, а втім і теперішні 40-річні ще пам’ятають як в школах, сільських Будинках культури існували музеї рідного краю, або музеї героїв, що його прославили. Сьогодні ці музеї, у переважній своїй більшості, просто зникли. На жаль, історією тепер широкий загал мало цікавиться.

Отже, днями прочитала своєрідний хронограф буттєвості таганчан, який склали Василь і Антоніна Дорошенки. Йдеться про історико-публіцистичну повість «Таганчанський лексикон» (Міжнародне видавництво «Склянка Часу»). Спочатку заінтригувала назва. Незвична. Оригінальна. Влучна, оскільки уповні відповідає змісту книги. Адже слово «лексикон» походить від грецького слова «словник». Тому логічно, що така колективна, передусім у сутнісно-змістовому значенні, праця так і була названа.

Історія Таганчі представлена в архівних документах, періодиці, спогадах її мешканців, друкованих наукових працях, енциклопедичній літературі, фотоматеріалах.

                Автори намагалися неупереджено подати життєву хронологію таганчанської землі від перших відомостей про свою малу батьківщину до сьогодення. Читач зануриться у легенди цього поселення, дізнається про графські родини Понятовських і Бутурліних, про становлення промисловості, про бунти і погроми, про встановлення радянської влади, про отаманів і багатовладдя, про створення перших колгоспів і репресії, про розкуркулення і голод, про радянські здобутки, про нацистську окупацію і діяльність підпілля, про післявоєнну відбудову і відновлення, про розвал і приватизацію, про чорнобильські наслідки. Дізнаються також читачі про освіту, відомих вихідців з Таганчі, таганчан-афганців, талановитих вмільців. Пізнавальними є дані про пам’ятки історії, архітектури і природи, а також про урочища, гідроніми, топоніми, рослини, тварин.

Відкриттям для багатьох стане оповідь про таганчан, які були близькі до фізика-теоретика, академіка АН СРСР, лауреата Нобелівської премії Лева Ландау, а також про родичів Михайла Грушевського, українського історика, голови Центральної Ради (1917-1918).

Не можна не сказати про тих людей, завдяки яким писемна праця про Таганчу побачила світ. Це є власне мешканці села на чолі з головою сільради М.Г. Жорняком, директор СТОВ ім. Петровського с. Таганчі О.М. Лактіонов, упорядник О. Апальков, коректор Н. Пушенко. Це видання стало можливим завдяки небайдужості усіх вищеназваних, є фактом поваги до мешканців цього краю і до її минувшини, якою б на сьогодні вона не виглядала: героїчною чи дегероїчною. Безперечно — факти річ уперта. І часто пояснюють їх по-різному. Відомо ж: скільки є людей, стільки є і думок. Тому особисто я не з усіма поясненнями авторів погоджуюся. Складним є питання встановлення радянської влади. Дискусійними є питання щодо єврейських погромів, ставлення до отаманщини. На цю тему можна багато говорити. Проте, особисто мені було цікаво більше дізнатися про отамана Марка Трепета. Адже, досліджуючи історію Тарасової гори я натрапляла в документах на це ім’я.

Як відомо 14 грудня 1918 р. у Києві було скинуто гетьмана П. Скоропадського і владу взяла Директорія. А на початку січня 1919 р. в Україну вирушили війська Червоної армії, які вже у квітні захопили Крим, Одесу, Житомир, а в грудні — Харків, Полтаву, Київ та інші міста. Невдоволення українськими селянами радянською владою було викликане тим, що 12 квітня 1919 р. Раднарком УРСР прийняв декрет про хлібну розкладку в Україні. Для селян це стало тягарем. На знак протесту створюються повстанські загони. Імовірно, що саме такі повстанці були на Чернечій горі і записали до «Книги вражень»: «Були на могилі Тараса Шевченка. Козаки повстанчеської сотні, які повстали проти комуни і більшовизму». Залишив свою нотатку і отаман Трепет: «1919 року посітив могилу рідного батька неньки України Тараса Григоровича Шевченка отаман повстанських військ Канівщини, що бореться з жидівсько-комуністичним засиллям. Трепет». Ці дописувачі були впевнені в обраному шляху, бо захищали свої сімї і свої землю.

Також пізнавальною є інформація про С. Федоренка (сьогодні на вулиці його імені знаходиться училище культури і мистецтв.

Хочу відзначити об’єктивне подання авторами фактів на зразок, що заводи, інші будівлі були споруджені не панами, а руками кріпаків. Пани-поляки були організаторами і керівниками нововведень, а виконавцями – кріпаки-українці.

Книга «Таганчанський лексикон» є самостійним і самодостатнім дослідженням. Залишається щиро подякували подружжю Дорошенків за ретельне вивчення історії землі, на якій вони живуть і діляться своїми знаннями нами. Ті, хто зацікавляться книгою не пошкодують, оскільки відкриють для себе те призабуте, яке постає новим і тим вагомим і ціннісним. А книги живуть довше за людей. „Таганчанський Лексикон” можна придбати в книгарнях, або замовити в редакції за телефоном : 04736-36805