Відповідь Карла Воьфганга Шелнбергера, співвласника приватного журналу «Склянка Часу» корреспонденту газети «ДЕНЬ» Є.Бруслиновському.

«ДЕНЬ». Навіщо, скажімо, Вам німецькому спонсоровім та спів-видавцеві, щоб у центрі напівтубільної України виходив часопис з претензією на європейський рівень?

Я думаю, мене спонукає велика фантазія, задоволення від нових справ. Спогади про певні ідеї та літературні мрії, котрі зплюндрувало гонитва нашого життя за грошима.

А ще, звичайно, те нове з великої літери, дике, східнею Затим і найперше мабуть, журнал пана Апалькова, його запрошення до справи . Подумайте, я можу своїм по-нашим міркам невиликим внеском, тричи на рік  запропанувати  ціле літературне, таке неймовірно сумасбродно-цікаве. Хіба це не звада? Мотивація. І багато ще дечого. Те, що для нашого задихлого культурного життя, неначе сяючий камінь, за сантиметр котрого платять більше ніж за квадратури… Давайте насолоджуватися нашим журналом!

«ДЕНЬ».. Метою «Склянки Часу» було наведення дружніх мостів між Україною, Росією, Німеччиною. Як наприклад; чи стабільні ці мости, чи лишень - тимчасові?

Містки дружби… Так, але вони з вчорашнього Нічого,  створені “Склянкою Часу”.  І будуються нові. Це потребує багато часу, адже  література будує дружбу на папері. Але я вірю в плинність  часу.  Немає нічого сталого в історії, нічого. Все змінюється, і часто – радикально.  Це робить інформативна техніка. Ось я сиджу тут і пишу Вам відповідь, за один пфенінг я відправль по Е-пошті цей лист. Через тисячи километрів. Який Ви одразу –цак- і маєте і так само можете мені відповісти. Просто так. З глузду з”їхати,а?

«ДЕНЬ». Які інші акції збираєтеся Ви провордити разом із «Склянкою Часу»?

Культурні. Смачні.. І кожен мусить це робити з нами. 

Мої вболівання – образотворче мистецтво.Малярство.  Молоді люди, не старі.  

Ті, котріх ще не знає Німеччина. Таланти. Це – наш світ. Не ті, котрі вже багато знають і тягнуть на собі традиції.  На це у мене немає часу. Звичайно, розширення вже і так немалого кола знайомств із “Склянкою Часу”.