Честь, достоїнство – захищаються в суді. Інколи, по-чоловічому, – кулаками. Щодо літературних критиків це зробити важко. У першому випадку заважають їх зачорно-зашорно-зашторена наукова термінологія, ревізіонізм, езо­півська мова. У другому – далеко живуть. Час на підготовку цього матеріалу можна було б використати на більш значимі твори. Але, все ж таки, надіюся на його результатив­ність. Щоб окремі критики, як писав Євген Євтушенко, пам'ятали: "Ничто не сходит с рук… " А також слова Аркадія Тюріна: "Учат нас ходить Ползающие, летающие, скачущие..." Окремим критикам слід брати приклад у глибині аналізу і тактовності Яна Парандовського, Леоніда Портера, О. Міхільова й сотні інших поетів, письменників та критиків минулого і теперішнього часу. Адже дурний консультант гірший за ворога, а дурна порада й царя блазнем зро­бити може. Спонукало до написання цього матеріалу ессе Олександра Мошни "Ювилей – всегда приятно..." в "СЧ" № 51. Почну з ревізіонізму і об’єктивності. Незважаючи на те, що мої публікації були в альманахах "СЧ": "Politika", "Аmоr", "Fatum" О.Мошна не аналізує навіть інші мої вірші "СЧ" № 50, а зупиняється лише на двох, які присвячені критиканству і невизнаним сіячам Слова, музики, живопису. Певне, інше його не обходить чи обходить. Думка "Чи варто метати бісер перед критиками?" до мене прийшла ще до публікації ессе О. Мошни. Варто. Але не перед окремими. Кож­на людина відчуває і розуміє відповідно своєму розуму, освіченості, вихованню, життєвому досвіду. Навіть, згідно своєї підсвідомості "Я". Тепер щодо моєї невідомості. Не моя вина, то О. Мошна не ознайомився з моєю творчістю раніше. Антиреклама – також реклама! Інколи з подвійним зворотнім ефектом. Дякую. Перша моя збірка "День открывается утром", 1992, тираж 5000, російськомовна, видавництво "Каменяр", Львів, рід­кісне виключення. Збірка "Промінь серця" видана аналогічним тиражем у 1995 році з благословення відомих і визначних літературних діячів, членів НСПУ Валерія Басирова, Івана Іова, Миколи Федунця, голови літоб'єд­нання "Поділля" поета Володимира Косакевича при спонсорській підтримці Хмельницького об'єднання "Просвіта" (знову ж рідкісне виключення) Також не можна не згадати теплим словом письменника-просвітянина Віталія Мацька, небайдужого чоловіка, який об'їздив майже всю Украї­ну, без критиканства відкриваючи невідомі сенсаційні сторінки життя і творчості багатьох знаменитих і маловідомих літературних діячів. Завдячуючи їм всім, я, як житель, громадянин і патріот своєї держави, більш глибоко оволодів українською мовою для творчості, не без виключення, якщо вони цікаві. Ніхто ж не буде звинувачувати Тараса Шевченка в російськомовності, Джебрана Халіль Джебрана чи Умберто Еко в англомовності і т. д. Нещодавно прочитав (запізно) книгу українофіла (не побоюся цього визначення), поета, прозаїка, журналіста Володимира Базилевського, якого я знав по "Кіровоградській правді". Його внутрішній простір виходить за межі буденності homo sapiens до вищості і віщості буття. Але мене "вбиває" історія однієї дискусії. Я розумію, що депутати ВР часто вирішують свої питання (дискусії, полеміку) не тільки коректними словами, але... Але поганий приклад заразливий для інших. Обігрувати прізвища, звичайно, можна (див. "СЧ" № 50). Дружній шарж. Але це має таке ж відношення до літературної критики, як міліція, грім і порося... тактовно. Олександр Мошна повчає: "... следует помнить, что поэт всегда впереди, а критик в ожидании выглядывает, когда вы что-то нацарапаете, пардон, создадите, и он следом семенит". Безпардонно, прикриватися пардоном, писати, що колега по перу щось нацарапає. Але, згідно з побажаннями, будемо старатися бути завжди попе­реду. Доганяйте! Тільки навіщо уподібнюватися тим, що обгавкують?! Літературний критик не коректор, але він повинен бути коректним. "Склянка часу" – не бульварний журнал. Вдумливого читача не ці­кавить "битовуха", "розборки", "пральні", а цікавлять якісні твори. Але вуха від кігтів він відрізнить (для непосвячених – див. Олек­сандра Пушкіна). Честь і хвала окремим критикам, які не ховаються за псевдоні­мами, науковою термінологією, езопівською мовою, акровіршами, акро, – чи шифропрозою. Закінчую побажанням кота Леопольда: "Хлопці! Давайте жити дружно". І ще: Пробачай іншим – довше проживеш сам. Для чого дзеркало? Кожен повинен відповідати за свій "базар". Кому потрібна слава Герострата? Згідно Козьми Пруткова "Бди!", але не б.ди! Можливо, загостро, але краще загостро, аби не затупо.