Збірка видавництва «Склянка часу» «SITIS» – сучасні тексти про пристрасть, котра, як і попередні, приємно дивує. Художнє оформлення обкладинки книги повністю відповідає тлумаченню значення слова «пристрасть» – зображення, гармонічне поєднання кольорів, особливо «пристрасних» червоних барв, зразу ж готує читача до сприймання сильних, бурхливих, нестримних у своєму виявленні почуттів ліричних героїв авторів (а можливо і самих авторів), великому внутрішньому їх збудженню, душевному піднесенню, стану натхнення, захоплення, кохання, сильному нестримному потягу або до особи протилежної статі, або непоборному інтересу до чогось іншого, без чого людина на даному етапі життя не уявляє свого подальшого існування. Хочу підкреслити, що на мій погляд, видавництво «СЧ» приділяє належну увагу художньому оформленню своїх видань – як журналів, так і збірок. Фахівці дотримуються не тільки сучасного відображення основних напрямків мистецької діяльності, але й зберігають в оформленні свій оригінальний, неповторний стиль, що вигідно відрізняє їх від інших видавців. Та повертаючись до збірки «SITIS» відмічу, що крім привабливості обкладинки «вписуються» в сюжети творів картини художників-графиків. Особливо вражають замальовки Празукіної Лілії – виразні, точні обриси форм архітектурних та пейзажних навколишніх об’єктів, – в яких відчувається рука майстра неабиякого дарування. Тепер коротко про особисті враження від прочитаного, від сприйняття змісту самих творів, які увійшли в збірку. Між іншим, звернув увагу, що «SITIS» представлена віршами та прозою авторів, які мешкають майже в двадцятьох областях України, в Криму і один в Росії. Твори – на українській та російській мовах, – як і географічне розмаїття їх авторів, різні за рівнем майстерності: викладених почуттів, думок, явищ, поступків героїв і засобів відображення. Слід відмітити, що деякі тексти не відповідають темі – вони далекі від пристрасті або лише умовно їх можна віднести до тих, що розповідають про сильні почуття. Так, відкривши книгу і прочитавши перше оповідання «До нашого берега завжди щось приб’ється», не знайшов і не відчув в ньому ніяких пристрастей – відображена звичайна буденна сторінка студентського життя, тим паче такого життя, яке м’яко кажучи, не викликає спалаху позитивних почуттів, не розбурхує, не збуджує їх, не заставляє від хвилювання частіше битися серце читача, скоріш всього викликає розчарування. Можна навести ще декілька подібних прикладів, та не буду з цього приводу «розпалювати пристрасті». Мені зрозуміле бажання деяких авторів пошвидше побачити надрукованим свій новий твір, хоча він іноді далекий від окресленої видавництвом теми. Проте хотілось би, щоб всі твори відповідали назві збірки, не розчаровували вибагливого читача, тим більш покупця книги, котрий відшукує книги конкретної тематики. Сподобались вірші про кохання Пісчанської Ольги «Формула любви», «Любовь и страсть» (стор.108-110) написані правильним ямбом. В них є ритміка, внутрішні рими, зрілі думки, відомі, але красиві порівняння: «любов сияет, как волшебный луч», «бывает страстной или кроткой, испепеляющей до дна», «счастливой или с горькой ноткой», або «она, как свет при полнолунии». Звернув увагу ще раніше на її вірші «Пути-дороги» і «Разные судьбы» з мудрим філософським поглядом на життя (збірка «FATUM», стор.207-208), а також запам’яталось її задушевне, поетичне сприйняття краси природи (вірш «Земное родство», що увійшов в «Антологію – 2009», стор.216), яку називає «чудесной музыкой жизни», що «обходит порой стороной» – з причини, мабуть, щоденної зайнятості, буденної міської суєти авторка не буває часто на природі – не бачить «как спелые вишни, обнявшись, стоят под луной», не чує «журчанья лесного ручья», «осенней молитвы летящих на юг журавлей». Можна відмітити маленький прозовий уривок «Русалка і Джунглі» Комісарука Володимира (стор.72), а також дотепність, мудрість його афоризмів, в тому числі і тих, що стосується теми збірки: «Життя без пристрастей, що їжа без приправ», «Пристрасть, як вогонь: може бути і животворною, і руйнівною». Якраз цей другий афоризм може служити епіграфом до оповідання з трагічним фіналом «В ту ніч горобину» Кульбовського Миколи (стор.52-60). Сюжет твору ітригуючий, відзначається складністю та напруженістю поступків персонажів, підкуповує своєю життєвою правдивістю, де має місце і любов, і зрада, що в кінцевому підсумку приводить до непоправимого – смерті: вбивства одного із героїв. Відрізняється вигідно від інших своїм беззаперечно цікавим сюжетом з неочікуваним завершенням оповідання Волкова Олександра «Мама бурятского народа» (стор.73-77). На мою думку, пристойного рівня вірші Хоміч Олени (стор.142-144), надруковані вперше. Враховуючи молодий її вік, при умові серйозного ставлення до своєї творчості, вона може стати помітною цікавою поетесою. Ритмічними хореєм («Вічні почуття і бажання», стор.188) і ямбом («Я вірю в кохання», «Неповторна мить», стор.189) написані вірші Шевченко Жанни: легко читаються, відчутно дихають коханням, «що здіймає нас всіх до небес», але все-таки, на мій погляд, не вистачає їм особливої оригінальності, піднесеності, крилатості слів. Та відчувається творчий потенціал авторки. З інтересом прочитав новелу Олександра Апалькова «Встречи с ней» (стор.304-308). Вона пронизана вельми відвертою, вогненно-запальною пристрастю: спочатку взаємним шаленим коханням ліричного героя і заміжньої жінки, а в подальшому –душевними стражданнями нестямно закоханого героя, його неспинним фізичним потягом, жагою до тілесного єднання з цією ж коханкою, яка його розлюбила і знаходиться в постійному пошуку суперкоханця для задоволення своєї ненаситної похоті («У меня, – сказала она в заоконье, – было семь любовников»). Запам’ятались вірші Сорокіна Віктора (стор.145-152), любовна лірика, чарівність мови Шульської Наталії (стор.261-263), новели Соколової Олени (стор.217-229) «Месть» і особливо на історичну тему «Адольф» – вражає своєрідність викладення сюжету і маловідомі широкому загалу факти із життя Адольфа Гітлера. Враховуючи те, що більшість авторів не має спеціальної літературної освіти, але є творчими особистостями і творчість є їх захопленням, спалахом поетичних душ, можна погодитися, що всі твори більш-менш хорошого рівня, вірніше відповідають рівню здібностей авторів, їх відповідальності за якість результатів творчого процесу. Тому не буду згадувати твори, які з якихось причин мені не до вподоби, щоб не засмучувати безсумнівно талановиті душі їх авторів, не пригнічувати бажання творити. І насамкінець, побажаю всім вдосконалювати, примножувати свої творчі здобутки, а видавництву «Склянка часу» отримувати побільше цікавих, оригінальних популярних творів і видавати журнали та книги, що користуються попитом серед читачів – справжніх поціновувачів художнього слова.

 

Анатолій Вовнянко, Київщина.